«Пер­'я» — не­тех­ніч­ний опис маршруту на вер­ши­ну Ай-Пет­рі

Ен­ци­клопе­дія ту­ри­ста

Пер­'я (Ай-Пет­рі)

Весь ма­сив Ай-Пет­рі до­бре ви­ден з ав­то­мо­більної тра­си, якщо зу­пи­ни­ти­ся на ній не­бага­то не­до­їхав­ши до міс­ця, де над до­ро­гою про­хо­дять тро­си ка­нат­ної до­ро­ги (як­що їха­ти зі сто­ро­ни Си­ме­їза). Ще зруч­ні­ше за­їха­ти до се­ред­ньої стан­ції ка­нат­ної до­ро­ги, яка роз­та­шо­ва­на ви­ще тра­си. Са­ма ка­нат­ка йде над пра­вою ча­сти­ною ма­си­ву.

У лі­вій ча­сти­ні сті­ни:

• вели­чез­ний кар­низ;
• заг­либ­лен­ня ви­со­тою близь­ко ста мет­рів, ми умов­но на­зва­ли його «Те­ле­ві­зо­ром».

Дві частини стіни розділяє контрфорс, що являє собою скальні пір'я, які сто­ять одне на од­но­му. Висота кож­но­го з них — 30–40 м. По них і про­хо­дить мар­шрут.

Від се­ред­ньої стан­ції канатки пішки по до­ро­зі вго­ру, і при­близ­но че­рез 300 м на­лі­во по до­ро­зі до шлаг­ба­у­ма. Від шлаг­ба­у­ма по лі­су, за­би­ра­ючи влі­во, до лі­вої ча­сти­ни ма­си­ву — підійти до скаль­ної гря­ди, що пе­рег­ро­джу­є шлях до сті­ни. Гря­ду обхо­ди­ти злі­ва. Піс­ля неї — вго­ру і впра­во.

Всі під­хо­ди до сті­ни про­стри­лю­ють­ся ка­м'я­ми, що ле­тять з ку­луа­ра, який роз­та­шо­ва­ний ви­ще сті­ни. Про­хо­ди­ти під сті­ною мак­си­маль­но шви­д­ко. Вдяга­ти­ся і зв'я­зу­ва­ти­ся без­по­се­ред­ньо під мар­шру­том.

Пер­ша вер­ів­ка

Ниж­ня стан­ція у під­ніж­жя ка­мі­на. Ста­рий гни­лий шлям­бур з подвій­ним вухом, сер­деч­ник — цвях. Це і є по­ча­ток мар­шру­ту.

Че­рез 2–3 м:

• Спит на лі­вій стін­ці, за­би­тий бі­ля трі­щи­ни, в яку ра­нь­ше би­ли крю­ки (дір­ка роз­би­та, не­гли­бо­ка).

Осо­бли­во­сті мар­шру­ту:

• Всі спи­ти за­би­ті в 2002 ро­ці.
• За­лі­зо — PETZL CHEVILLE P12, під болт 8 мм.
• Всі спи­ти без вух — не по­р­тять мар­шрут і не по­ле­г­шу­ють про­хо­джен­ня.
• За­галь­ний на­пря­мок ру­ху — вго­ру.

Ва­рі­ан­ти про­хо­джен­ня:

• Мож­на лі­з­ти по лі­вій стін­ці, але на ній ду­же дріб­ні за­чіп­ки і на­ба­га­то склад­ні­ше, ніж по ка­мі­ну (при­близ­но на 1 ка­те­го­рію).
• Як­що не стражда­ємо ма­зо­хі­змом, лі­зе­мо по ка­мі­ну.
• Чим гли­б­ше в щі­ли­ну, тим про­сті­ше, але склад­ні­ше про­ти­ску­ва­ти­ся вго­ру.

По­даль­ше про­су­ван­ня:

• Ще че­рез два мет­ри — спит злі­ва на стін­ці.
• Ще че­рез два мет­ри — спит на пра­вій сті­ні (о­рі­єн­тир: ниж­че і ви­ще нього по­лоч­ки з тра­вою, не­бага­то пра­ві­ше мар­шру­ту під­йо­му).

Осо­бли­вість роз­та­шу­ван­ня спи­тів:

• За­би­ті в та­кі міс­ця, де ду­же зруч­но си­ді­ти в роз­по­рі, тобто на стін­ці, про­ти­ле­ж­ній по­лоч­кам з тра­вою.
• Ре­аль­но мож­на лі­з­ти до крю­ків у вер­хній ча­сти­ні ка­мі­на, не ви­ко­ри­сто­вую­чи спи­тів, але тіль­ки якщо лі­зеш по ка­мі­ну, а не по лі­вій стін­ці.

Про­дов­жен­ня мар­шру­ту:

• Ще че­рез два мет­ри — ста­ль­ний ко­роб під на­вис­ан­ням у лі­вій стін­ці.
• Даль­ше — в щі­ли­ну до її кін­ця і пе­ре­хід на­пра­во на стін­ку.
• Іноді зна­хо­дять­ся ста­рі крю­ки.

Вер­хня стан­ція:

• Сто­ячи на ве­ли­чез­но­му ка­ме­ні-про­б­ці.
• Від ни­зу при­близ­но 25–30 м.

Друга вер­ів­ка

Спо­ча­тку 7–10 м по щі­ли­ні злі­ва (на­чеб­то є ста­рі крю­ки). По­тім го­ри­зон­таль­ний траверс впра­во. Но­ги по рельє­фу, ру­ки в під­хва­ті. Ду­же не­при­єм­ний. До­бре вхо­дять під від­кол дріб­ні френ­ди. Я ста­вив два і бло­ку­вав.

На­го­ру ви­хо­ди­ти не­при­єм­но — на по­лоч­ках пі­сок і тра­ва. Даль­ше за­галь­ний на­пря­мок ру­ху — влі­во. По світ­лій роз­ру­сі під­хід до про­б­ки. Як­що вхопи­ти­ся за про­б­ку зни­зу пра­вою ру­кою, а лі­ву від­ве­сти го­ри­зон­таль­но в сто­ро­ну, то на гла­д­кій чер­во­ній плит­ці злі­ва знай­де­ть­ся спит. При­близ­но в пів­мет­рі або ме­трі від про­б­ки.

Обхо­ди­ти са­му про­б­ку про­сті­ше спра­ва. Даль­ше:

• влі­во і вго­ру по траві і роз­ру­сі до де­ре­ва,
• че­рез кі­ль­ка мет­рів піс­ля ньо­го — стан­ція на бо­лі­с­ній по­лоч­ці.

Обере­жно, по­хі­дно, це ви­хід на всю вер­ів­ку (че­рез ве­ли­кі пе­ре­ги­ни). Так са­мо мож­на від про­б­ки йти пря­мо вго­ру — але об'єк­тив­но склад­ні­ше і зай­ме бі­ль­ше ча­су.

Тре­тя вер­ів­ка

Від стан­ції на по­лоч­ці — вго­ру і пра­ві­ше, по ве­ли­чез­них жи­вих від­сло­є­них бло­ках до ні­ші. У ні­ші спит. Піс­ля ні­ші на­лі­во в від­кри­тий ка­мін «без дна», два–три метри. Стан­ція на по­лоч­ці.

Чет­вер­та вер­ів­ка

Тут лазіння стає ціка­ві­шим — вго­ру по ста­рих шлям­бу­рах і мор­к­вах і тро­хи лі­ві­ше до ре­бра пе­ре­ги­ну. По силь­но зруй­но­ва­ній стін­ці до вер­ши­ни пера (ве­ли­ка бал­да, крю­ки на бо­ці, що звер­не­ний до ос­нов­ної сті­ни ма­си­ву). Між по­лоч­кою на вер­ши­ні пера і сті­ною — про­вал.

П'я­та вер­ів­ка

Влас­не ключ мар­шру­ту (най­склад­ні­ша і не­при­єм­на вер­ів­ка) — на­лі­во в про­вал. Ме­тра два вго­ру на ве­ли­кий го­ри­зон­таль­ний від­кол. По ньо­му впра­во, до кін­ця. Ста­рі крю­ки. Вуха при­би­ті до сті­ни, про­ді­ти тро­сик або за­клад­ку. Від пра­во­го краю від­ко­лу вго­ру че­рез не­при­єм­ну ка­туш­ку. Від ка­туш­ки впра­во до крю­ків і де­рев­ця. Від­си тут по­чи­на­єть­ся ІТО-шна до­ріж­ка. Тут кра­ще при­й­ня­ти дру­го­го, крю­ків до­сить, вста­ти зруч­но, а до по­ло­чок ви­ще сті­ни у по­чат­ку схи­лу-ку­луа­ра, на­че­б­то, п'я­ти­де­ся­ти мет­рів вер­ів­ки мож­на не ви­ста­чи­ть.

Дов­жи­на ді­лян­ки ІТО — сім мет­рів, втім, мож­на прой­ти ді­лян­ку і лазін­ням. По роз­ру­сі і крю­ках вго­ру. Бі­ля де­сят­ка крю­ків, ре­пи і шнур­ки на них на­скрізь гни­лі.

Піс­ля цьо­го без­ла­д­дя — по­лоч­ка. Даль­ше:

• По несклад­них ска­лах вго­ру при­близ­но пів­вер­ів­ки до вер­ху сті­ни і по­чат­ку ку­луа­ра.

Всьо­го.

Шлях спу­ску

Від­си, роз­в'язав­шись і все при­брав­ши, йти вго­ру до стан­ції ка­нат­ки при­близ­но 30–40 хв. Тре­ба зна­й­ти осип­ний ку­луа­р, що ви­во­дить у про­вал гре­бе­ня, що йде спра­ва, і прой­ти че­рез про­вал в ньо­му. На ін­шо­му бо­ці тро­хи вниз і по­тім мет­рів 100 — май­же го­ри­зон­таль­но по тро­п­ці. Пря­мо вго­ру до ве­ли­ко­го де­ре­ва. Від­си — про­стий ви­хід на яй­лу. І даль­ше по бу­дь-якій тро­пі до стан­ції ка­нат­ки і рин­ку.

Якщо не встиг­ли ви­йти сю­ди до зак­ри­ття канатки або за­три­ма­ли­ся до тем­ря­ви, скоріш за все лю­дей тут вже не бу­де. І без сво­го тра­нс­по­рту вниз вже не до­бра­ти­ся, як­що, зві­сно, ви не го­то­ві:

• Прой­ти­ся кі­ло­ме­трів двад­цять п'ять
• По доро­зі з ти­ся­чею по­во­ро­тів
• Вниз до Ял­ти...

Маршрут ціка­вий тим, що його за­раз прак­тич­но не хо­дять, хоча, мож­ли­во, я і по­ми­ля­ю­ся. Де­сять–п'ят­на­дцять ро­ків то­му був до­сить по­пу­ляр­ним. За­галь­на дов­жи­на маршруту — п'ять вер­івок. Склад­ність мар­шру­ту орі­єн­то­воч­но, за моїми по­да­н­ня­ми, 4Б — 5А. Склад­ність лазін­ня нав­ряд чи пе­ре­ви­щує 6А — 6Б, ді­лян­ки ІТО склад­но­сті не ста­но­влять. Реаль­но мар­шрут скорі­ше тре­ба вва­жа­ти альпі­ні­ст­ським. На ньо­му по­тріб­но:

• впев­не­но пра­цю­ва­ти із за­лі­зом
• В ідеа­лі не роз­ра­хо­ву­ва­ти на ста­рі, зог­ни­лі точ­ки стра­хов­ки (гни­лі шлям­бу­ри, пор­ва­ні вуха крю­ків, гни­лі пет­лі)

На­то­мість — за­до­во­лен­ня, оде­р­жа­не від його про­хо­джен­ня. Во­но бу­де на­ба­га­то ви­ще, ніж хо­дін­ня тих же п'я­ті­рок на Фо­ро­сько­му Кан­ті по про­би­тих до­ріж­ках. Ко­ро­т­ше — ре­ко­мен­дую.

P.S. При на­чеб­то простоті про­хо­джен­ня мар­шру­ту зай­має до­сить ба­га­то ча­су. При про­хо­джен­ні у групі (трій­ці або чет­вір­ці) мож­ли­вий ва­рі­ант за­кі­н­чу­ва­ти його вже в тем­но­ті...

31 бе­рез­ня 2004 р. Мо­сква