ПАСПОРТ

Клас висотний
Західні Гімалаї, ущелина Діамір
Вершина Нанга-Парбат — 8125 м по Діамірській стіні (маршрут Кіншофера)
Пропонується 5Б кат. скл.
Перепад: від льодовика — 3800 м, протяжність — 4760 м. Протяжність ділянок 6А кат. скл. — 120 м. Середня крутість основної частини маршруту — 45° (від табору на 5100 м до вершини). Крутість стінної частини (від 5400 до 6200 м) — 60°.
Залишено крюків на маршруті (не вибито) — 37. Використано раніше забиті крючі та не вибиті — 26.
Ходових годин команди — 38.
Ночівлі: 1 — на сніговому схилі — 5100 м; 2 — вирубана на снігово-льодовиковому гребені — 6200 м; 3 — на сніговому схилі — 6500 м; 4 — на льодово-фирновому схилі — 7400 м. Усі нічліги в наметі типу «Канченжанга».

Перша група:

Керівник: Душарин Іван Трохимович — МСМК. Учасники:

Булер Карлос — альпініст США.
Марієв Андрій Миколайович — КМС.

Друга група:

Колесниченко Віктор Григорович — КМС.
Волков Андрій Євгенович — МСМК.

Тренер: Душарин Іван Трохимович.
Вихід на маршрут:

перша група: 9 липня 1997 р.
друга група: 14 липня 1997 р. Повернення:
перша група: 14 липня 1997 р.
друга група: 19 липня 1997 р.

Місце зйомки — район Базового табору (4300 м). Відстань до початку маршруту близько 5000 м. Знято фотоапаратом «Pentax» зі змінною фокусною відстанню.

Карта-схема району сходження

Трикутник — вершини. — маршрут сходження.

Нанга-Парбат, Діамірська стіна

Профіль маршруту сходження (намальований)

Короткий огляд району сходження

Вершина Нанга-Парбат розташована в Західних Гімалаях на території Пакистану. Шлях до вершини починається в місті Ісламабаді, де вирішуються всі організаційні питання щодо роботи експедиції.

З Ісламабада по Каракорумському шосе проїзд на автотранспорті до селища Чілаз (450 км від Ісламабада). Далі від селища Чілаз до містечка Бунардас, де формується караван носіїв із місцевих жителів і починається стежка в Базовий табір під вершину Нанга-Парбат.

Від селища Бунардас стежка йде до селища Діамарей, розташованого на початку Діамірської ущелини. Потім по Діамірській ущелині рух до Базового табору. Шлях від шосе до Базового табору займає 3–4 дні, стежка в ущелині пробита в схилі і дозволяє рухатися в'ючним тваринам.

Ночівлі при русі по стежці — під відкритим небом. У селищах цивілізація відсутня. Ущелина сувора, схили гір кам'янисті, рослинність практично відсутня.

Базовий табір розташований на рівні 4200 м, галявина табору вкрита травою. Підхід під стіну до R1 на маршруті від Базового табору займає 3–4 год за умови доброго стану льодовика.

Підготовка до сходження

Знайомство з об'єктом сходження відбувалося за іноземною літературою. Докладніше з маршрутом сходження ознайомилися за описом, складеним італійською командою, яка пройшла маршрут по Діамірській стіні на Нанга-Парбат у 1992 році. Рекомендації, наведені в описі, виявилися дуже корисними та актуальними.

Головною проблемою в підготовці було отримання перміта. Цю проблему вирішив наш американський партнер Карлос Булер — професійний альпініст, він же сплатив початковий внесок за перміт.

Тренувальний процес підготовки складався з циклу загальнофізичної підготовки, 10-денного перебування в Приельбруссі в січні 1997 р., із спробою сходження на Ельбрус (не дозволила погода), льодової підготовки на льодовику Кашка-Таш і скальної підготовки на місцевих скалах у зоні Самарської Луки.

Виходячи з опису, ми розуміли, що маршрут на Нанга-Парбат по Діамірській стіні технічно складний і вимагає застосування всього арсеналу спорядження та готовності команди працювати на крутих зледенілих скелях на значній висоті. Виходячи з цього і будувався тренувальний процес. Команда мала комплект усього необхідного спорядження, частину якого привіз Булер із США.

Тактична схема руху за маршрутом передбачала ранні виходи на маршрут; це особливо стосується ділянок між R1 і R2, основної стінної частини маршруту, який пробивається камінням і льодовими обломками, особливо в другій половині дня та за теплої погоди.

Акліматизація проходила в період обробки маршруту сходження та встановлення проміжних таборів.

Зв'язок із Базовим табором здійснювався портативними радіостанціями японського виробництва. Крім того, в експедиції був телефон супутникового, космічного зв'язку, що дозволяло постійно повідомляти в Тольятті та в Москву все, що відбувалося під час експедиції.

Група підтримки в період сходження перебувала в Базовому таборі.

Графік сходження (першої групи)

Тактичні дії команди

Тактичний план роботи на маршруті передбачав у період акліматизаційних виходів проведення:

обробки шляху сходження;
закріплення перил;
встановлення проміжних таборів та забезпечення їх усім необхідним.

Усе перелічене було виконано до R3 на 6500 м, саме в процесі активної акліматизації. Вище 6500 м акліматизаційних виходів не було, і R4 на 7400 м було встановлено при виході на штурм вершини, що було відхиленням від прийнятої гімалайської тактики, але диктувалося логікою підвищення безпеки та склалася ситуацією на маршруті.

У період обробки маршруту та самого сходження склалися такі в'язки:

Душарин–Досаєв;
Булер–Марієв;
Волков–Колесниченко.

Хоча в процесі роботи в'язки перемішувалися.

Команда мала більш ніж достатнє для цього маршруту необхідне спорядження, що дозволило проходити маршрут надійно.

На маршруті немає вільного вибору місця, прийнятної для відпочинку (бівуаку). Рельєф дозволяв встановлювати табори в строго визначених місцях, тому переходи між ними неоднакові за:

відстанню;
часом проходження;
технічною складністю.

Ночівлі відносно безпечні, але при збігу певних обставин можуть опинитися під загрозою лавин, крім R2 (розташований на гребені).

Найбільш технічно складна частина маршруту між R1 і R2 проходиться із застосуванням льодових інструментів та крючового страхування. Скална стіна перед R2 проходиться із використанням ІТО та дюралевих драбин. Під час руху з вантажем доцільно рухатися нею із використанням двох жумарів, оскільки стіна зледеніла і рухатися в котах по драбинах складно.

Команда в цілому і в'язки, під час самостійної роботи, мали стійкий радіозв'язок із Базовим табором на радіостанціях японського виробництва. Маршрут здебільшого перебуває у прямій видимості з Базового табору.

У всіх проміжних таборах було встановлено намети «Канченжанга», і вони були забезпечені:

спальниками;
газом;
продуктами із розрахунку на 3 доби для 4-х осіб.

Схема маршруту.

Опис маршруту за ділянками

№ ділянки	Технічна характеристика
R1–R2	Сніговий схил із тріщинами та лавинними виносами, проходиться уздовж скель.
R2–R3	Снігово-льодовий схил. Рух у котах із льодовим інструментом. Біля скель перила, страхування крючове.
R3–R4	Крутий льодовий схил із ділянками скель, залитих льодом. Рух із поперемінним страхуванням, із застосуванням льодових інструментів.
R4–R5	Крутий натечний лід, страхування у скелі і через ледобури. Рух із застосуванням льодових інструментів. За теплої погоди тече вода.
R5–R6	Крутий снігово-льодовий схил зі скельними острівцями. Перетин широкого жолоба. Рух із льодовими інструментами.
R6–R7	Відвісна стіна, скелі з натечним льодом, багато бурульок, невеликі карнизи. Проходиться із використанням ІТО.
R7–R8	Гребінь, засипаний снігом, із ділянками льоду. Рух із поперемінним страхуванням. Страхування крючове у скелі.
R8–R9	Сніговий гребінь, що переходить у крутий снігово-льодовий схил. Страхування через ледобури.
R9–R10	Сніговий схил, наст не тримає. За великої кількості снігу — лавинонебезпечно.
R10–R11	Траверс по засніжених та зледенілих скелях із крючовим страхуванням, вихід у гігантську снігово-льодову чашу.
R11–R12	Траверс по схилу снігово-льодової чаші, рух по глибокому снігу, подекуди щільний фірн.
R12–R13	Підхід під підставу вершинної піраміди та обхід її ліворуч уздовж скель.
R13–R14	Підйом по схилу вершинної піраміди. Крутий сніговий схил зі скельними острівцями. Вихід на вершину по зруйнованих скелях.