Паспорт сходження

1. Центральний Каракорум, верхов'я глетчера Балторо.

2. Пік Броуд (8047 м), Південно-Західної стіни, першопроходження

3. Подається – 6Б категорії складності

4. Характер маршруту – комбінований

5. Перепад висоти маршруту – 3247 м Протяжність маршруту – 6067 м Протяжність ділянок: V кат. сл. – 93 м, VI кат. сл. – 12 м. Середня крутість: основної частини маршруту (ділянки R18–R70) – 54°, всього маршруту – 31,5°.

6. Залишено крюків на маршруті: всього – 0, шлямбурних – 0

   Використано крюків:

   Ск	Шл	Лд	Закл. елем.	Фр
   46	0	61	30	31
   2	0	0	1	1

7. Ходових годин команди на маршруті: 97 г 30 хв

8. Учасники: Урубко Денис — МСМК Самойлов Сергій — КМС

9. Тренери команди: Самойлов Сергій — тренер ЦСКА Казахстану, Горбунов Юрій — тренер ЦСКА Казахстану

10. Вихід на маршрут: 18 липня 2005 р. 13:00 Вершина: 25 липня 2005 р. 11:30. Спуск в Б/Л: 25 липня 2005 р. 20:30

Маршрут по Південно-Західній стіні Броуд-піка, пройдений командою ЦСКА Казахстану

Фото маршруту із Заходу–Південного Заходу, з відстані бл. 6000 м від стіни.

Малюваний профіль маршруту

Карта-схема району сходження

Графік сходження

Примітка: в день штурму вершини 25 липня погода була ясною тільки вище 7600 м, нижче все було укрите хмарністю, і йшов сніг. До того ж, вище шару хмарності дув сильний вітер – близько 80 км/год.

Короткий опис району сходження

Броуд-пік знаходиться в системі Каракорум (Чорний осип), частини загальної системи азійських гір – вузла. Каракорум є «вузловим» пунктом гірських хребтів (Памір, Кунь-Лунь, Гімалаї, Гіндукуш) і відомий людям дуже давно. Через п'ятитисячні перевали і по відрогах цих гір проходили караванні шляхи із Китаю та Індії на Захід. Науковими дослідженнями цих гір в період експансії Англії в Азії займалися англійські геодезисти, які дали назви більшості місцевих деталей рельєфу, у тому числі і вершинам.

Погодні умови тут не так сильно підвладні впливу мусонних циклів, як Гімалаї, хоча їх вплив тут відчувається. Особливо помітний зимовий мусон, завдяки близькості до Тибетського нагір'я і пустелі Гобі. Влітку через віддаленість від океану Каракорум не отримує основної маси опадів, які випадають на рівнинах і в передгір'ях, що обумовлює більш сухий клімат, ніж у Гімалаях. Однак, все одно, саме влітку тут накопичується величезна кількість снігу, який формує сучасне зледеніння Каракорума. Долинні глетчери досягають тут 50 км довжини: Сіачен, Біафо, Балторо.

Завдяки порівняльній молодості гірської системи і міцності порід, що складають, рельєф тут украй розчленований, альпійський, з яскраво вираженими вершинами, хребтами і глибокими провалами долин. Перепади висот грандіозні: так Броуд-пік (8047 м) підноситься над Конкордією (4600 м) майже на три з половиною кілометра. Вершина К2 (8611 м) підіймається від підніжжя (5100 м) більше ніж на 3500 м.

Основним сезоном сходжень тут є літо. Це викликано слабкістю літнього мусону, і тим, що суворий холодний клімат гір, що знаходяться значно північніше Гімалаїв, не дозволяє великої активності в інший час.

Бро), друге ім'я Фальхан-Кангри) – дванадцятий за висотою пік світу – знаходиться в верхів'ях глетчера Балторо, що утворюється із притоків Годуін-Остен, Фальхан. Це місце носить назву Конкордія і розташоване на висоті 4600 м над рівнем моря. Гребінь хребта Гашербрум тягнеться в меридіональному напрямку, і в ньому розташована група самостійних вершин: Броуд-пік, Гашербруми 6–1 (останній також має самостійну назву Хідден-пік).

Спроби сходження на Броуд-пік до Другої світової війни не робилися. Наводилися лише умоглядні висловлювання про можливість підйому на нього по маршрутах із заходу О. Діренфуртом та іншими дослідниками. Усіма умами тоді володіли:

• Еверест як найвища точка Гімалаїв і планети;
• К2 як друга за висотою вершина світу, найвища точка Каракорума;
• Німці «зациклювалися» на Нанга-Парбат.

Вперше Броуд-пік був підкорений в 1957 році австрійською експедицією. Це була перша команда в Гімалаях, яка відмовилася від використання висотних носіїв, і в мінімальному складі працювала на схилах такої величезної гори. 9 червня 1957 р. Шмук, Вінтерстеллер, Дімбергер і Буль досягли вищої точки масиву. Нині шлях їх підйому називається класичним, і є маршрутом сходження для переважної більшості альпіністів.

Південно-Західна стіна являє собою чергуються пояси скель і льоду. Особливо явно це в нижній частині, а вище семи тисяч м загальна крутість, залишаючись практично такою ж, не дозволяє утворюватися тут гляцерному льоду, і весь маршрут є скельним. Особливо неприємним моментом на цих ділянках стало те, що за мільйони років сходження тут лавин і дрібних каменів гранично згладили рельєф. Плити і бастіони практично позбавлені тріщин, перемежовуючись гладкими жолобами. Накопичення ж тут снігу гранично ускладнило роботу — що, до речі, відноситься до всього маршруту. Маючи західну орієнтацію, він приймає на себе атмосферні опади, які у вигляді снігу налипають усюди, накопичуючись навіть під карнизами і на вертикальних ділянках.

Породи, що складають Броуд-пік — мармуризовані вапняки і сланці. Це обумовлює:

• різне забарвлення ділянок маршруту – від жовтого до чорного;
• різну структуру скель.

Через міцність порід, що складають, рельєф порівняно слабо розчленований і зруйнований, живих каменів мало. При видимій малій кількості тріщин, проте, вони достатні для організації точок страховки. Лазіння по рельєфу надійне, хоча і украй напружене, бо зачепи переважно дрібні. Наявність в нижній середній частині стіни льодпадів підвищує об'єктивну небезпеку проходження маршруту, що вимагає від тих, хто сходить:

• ретельного дотримання режиму роботи – у ранішній час;
• необхідності альпійського стилю, щоб уникнути багаторазового проходження підніжжя стіни;
• високої швидкості роботи.

Підготовка до сходження

Функціональна підготовка двійки проходила на спортивних базах ЦСКА Казахстану – у місті Алмати і ущелині Туюксу на висотах 2400–4000 м. Тренування проводяться круглорічно, і носять регулярний і напружений характер. Крім того, учасники є службовцями ЦСКА, що дає їм можливість вільно регулювати графік підготовки. Технічна частина підготовки включала в себе відпрацювання скельної техніки на скалодромі річки Ілі, на натуральному рельєфі, і при сходженнях в зимових умовах Тянь-Шаньського високогір'я. Безпосередня підготовка включала в себе:

1. участь у Зимовому Чемпіонаті міста Алмати (маршрути 4А–4Б кат. сл.) в ущелині Туюк-су.
2. зимовий збір в ущелині Ала-Арча (маршрути 5А кат. сл.).
3. змагання з альпіністського двійборства – швидкісні підйоми по стежці з перепадом 300 м і по скелях.
4. півторамісячний скалолазний (квітень–травень) збір в урочищі Тамгали-Тас, за участю у двох змаганнях, в тому числі і по домбайських стрічках.

Проведення сходження (експедиції)

5 липня було встановлено Базовий табір (БЛ) експедиції на висоті 4700 м у злиття глетчерів Годуін-Остен і Фальхан. Тут на морені була зручна безпечна площадка для палаток.

6–8 липня команда провела декілька виходів по правому (орфографічно) борту глетчера Фальхан для візуального ознайомлення із запропонованим маршрутом, і піднялася до висоти 5200 м.

9–10 липня пройшла підготовка до виходу, і останні обговорення по вибору маршруту і узгодженню тактики, в ході якої:

• італійські учасники прийняли рішення про спробу підйому на Броуд-пік по звичайному шляху;
• казахстанські учасники прийняли рішення працювати на Південно-Західній стіні піка Броуд самостійно.

11 липня двійка Урубко–Самойлов піднялася в Табір 2 (6100 м) по класичному маршруту з метою отримати необхідну акліматизацію.

12 липня двійка піднялася в Табір 3 (7200 м) по класичному маршруту. Настала погана погода, пішов сніг.

13 липня після нічівлі альпіністи змушені були почати спуск, тому що подальше перебування на 7200 м ставало украй небезпечним через велику кількість снігу. До вечора всі члени експедиції прибули в Базовий табір.

14–17 липня учасники провели в Базовому таборі, готуючись до сходження і відновлюючи сили після акліматизаційного виходу. Всі ці дні погода була поганою з рясними опадами, що викликало сильну засніженість маршруту.

18 липня настала прекрасна погода, і двійка Урубко–Самойлов висунулася до початку маршруту на висоті 4800 м. Подолавши Нижній льодопад глетчера Фальхан, заночували на висоті 5100 м у початку наступного льодопаду.

19 липня, пройшовши по лівому (орфографічно) краю глетчера, подолавши Середній льодопад, піднялися по центру глетчера через Верхній льодопад до підніжжя стіни на висоту 5500 м. Звідси по льодовому схилу, укритому шаром снігу 3–5 см, продовжили підйом уздовж скельної гряди з характерною формою «Риби», витягнутої вгору. Рух проводився з одночасною страховкою, і лише у підніжжя скельної стіни, перед виходом на гребінь ліворуч, довелося пролізти одну мотузку (50 м) з поперемінною страховкою. На цьому безпечному від камнепадів і лавин місці на висоті 6100 м зупинилися на нічліг.

20 липня продовжили підйом по льодовому схилу до підніжжя «Чорного скельного поясу» по діагоналі ліворуч–вгору. Перший працював із нижньою страховкою на подвійній мотузці, а другий підіймався із верхньою страховкою по перилах. Початок підйому проходив по широкому скельному жолобу, залитому льодом. Через 50 м, побоюючись камнепадів і снігових обвалів із верхньої частини стіни, звернули ліворуч під навис, і по діагональній плиті вибралися на верх «Чорного поясу». Скелі плитчастої будови – сланець із глухими тріщинами, слабо розчленований. Подальше по льодовому схилу до підніжжя «Жовтого скельного поясу», де під прикриттям центрального бастіону, вирубавши у льоду полку, зупинилися на сидячу нічліжку.

21 липня двійка працювала по скелях. Мармуризований вапняк надавав мало місця для організації надійних точок страховки, що викупалося досвідом. Скелі, прямовисні часом, були покриті шаром снігу, що сильно ускладнювало роботу. Другий учасник значно розвантажив лідера, що дозволило тому швидше працювати на крутих скелях. За день двійка пролізла три мотузки (150 м) по винятково складній ділянці бастіону між двох крутих кулуарів, небезпечних камнепадами і лавинами. Нічліжку організували на скельній полці, розтягнувши палатку на скельних крюках.

22 липня з першими ознаками світанку продовжили рух вгору, пролізли ділянку скельного рельєфу, що залишився, який виявився сильно обледенілим, і вийшли на льодовий схил крутістю близько 50°. Підйом по льоду проводився на страховці із одинарною мотузкою, використовуваною другим як перила. Трасуванням ліворуч, і притиснувшись до скель, пішли із-під лінії можливого падіння льодового серака, що утворився тут. Вище нього знову трасували ліворуч, по міксових ділянках «Форточки» – ділянки некрутих скель, що дозволяли обійти бастіон. Звідси, пропрацювавши прямо вгору по льодово-сніжному схилу крутістю близько 60°, вибралися на гребінь, де на висоті 7000 м виявили невеликий майданчик. Розширивши його, встановили палатку.

23 липня погода зіпсувалася, сипав сніг, і все укривав густий туман, що обмежував видимість 100 м. Ми продовжили сходження по межі між снігом і скелями. На превеликий подив, лазіння тут виявилося складним, довелося рухатися зі страховкою, і в деяких місцях навішувати перила. Досягнувши скельних трикутників гребеня, звернули ліворуч, і по серії кулуарів уперлися в круті бастіони. Весь день лазіння по міксових ділянках, останній із яких був дуже складним. Нічліжка на маленькій пологій скельній полці, в напівпідвішеному стані на висоті 7500 м.

24 липня скельний схил, укритий снігом, був украй небезпечний відсутністю хороших точок для організації страховки. Скелі загладжені, пологі, без тріщин. Сніг, що сипав попередній день, ніч і весь ранок, став сходити лавинами, і довелося лавірувати між скельними грядами, шукаючи безпечний шлях підйому. Видимість не перевищувала 50 м. До вечора посилився вітер і снігопад; у наступаючих сутінках двійка вибралася на гребінь вище жандарамів на 7800 м. Під прикриттям останнього із них (2 м заввишки) організували нічліжку на вузькій полці.

25 липня роздерті сильним вітром хмари осіли в долинах. Вище 7600 м було ясно, і двійка продовжила рух по сніжно-осипних полях до передвершинного гребеня. Досягнувши його біля відмітки 7950 м, повернули ліворуч, і рушили по гребені. Снігові ділянки чергувалися із жандармами, що не представляли серйозних проблем. О 11:30 за пакистанським часом Урубко і Самойлов досягли вищої точки масиву Броуд-піка (8047 м).

Спуск відбувався по класичному маршруту:

• спершу на північ по скельному гребені до перемички біля Північної вершини;
• потім на захід по сніжному схилу.

Висока лавинна небезпека і густий туман нижче 7600 м затримали двійку на декілька годин, і лише на захід сонця ми досягли місця Табору 3 (7200 м), де ночували під час акліматизаційного виходу. Встановили палатку на зручному майданчику.

26 липня 2005 р. рано-вранці почали спуск по класичному маршруту, провішеному перильними мотузками, і до 17:00 досягли підніжжя гори. О 19:00 прибули в Базовий табір.

27 липня, згорнувши все спорядження і сформувавши караван із носіїв, експедиція покинула Базовий табір і попрямувала в селище Скарду, а далі – в Ісламабад і Казахстан.

Обривів, травм і захворювань не було. Зв'язок по супутниковому телефону Турайя здійснювався шляхом СМС-повідомлень керівнику експедиції Роберто Піантони, начальнику ЦСКА МО РК П. М. Новікову, менеджеру проекту Р. Р. Хайбулліну і ведучій сайту www.russianclimb.com ↗ Є. Лалетіній.

Розбір сходження

Урубко Д. — Це заходи було першим проектом на вершині вище 8000 м, організованим нами самостійно. Весь менеджмент експедиції далося великою працею, і набутий хороший досвід по роботі зі спонсорами. Тим не менше, основний упор все так само робився на спортивну сторону підготовки. Тренування проходили в напруженому графіку і без перерв.

Передбачаючи технічну роботу на висоті, я великий упор зробив на скельній підготовці під керівництвом тренера Горбунова Ю. А. (МС по скалолазанню і альпінізму) на природному рельєфі. Робота в зв'язці була гідна всяких похвал. Великий досвід спільних сходжень із С. Самойловим привів до рідкісного взаєморозуміння на маршруті. Майстерність і досвід Сергія не раз виручали у складних ситуаціях.

Страховкою ми не знехтували ніде, і намагалися, наскільки це було можливо, уникати камненебезпечних і лавинонебезпечних місць. По спорядженню вдалося досягти необхідного мінімуму, щоб не перевантажувати рюкзаки, і в той же час, всього вистачало при роботі на складних ділянках рельєфу. Розвідка показала, наскільки необхідним може виявитися наявність достатнього асортименту скельних крюків, тому ми взяли їх саме стільки, скільки було потрібно. Для нічліжок правильним рішенням виявилося використання одного спального мішка. Вважаю, що маршрут відповідає вищій категорії складності, пройдений досить надійно і грамотно.

Самойлов С. — Мені було добре працювати на стіні, особливо враховуючи, що це була моя перша вершина вище 8000 м. Грамотна організація, ретельна підготовка, і тренування до експедиції, як і очікувалося, дали позитивний ефект. Напружені моменти в експедиції благополучним чином вирішувалися обома сторонами завдяки:

• терпимості;
• дружбі.

Звичайно ж, у мене виникали труднощі в спілкуванні через незнання англійської або італійської мови, але це дрібниця. Розрахунок у газі і продуктах в цілому виявився вірним, і навіть при вимушеній затримці на один день понад запланованих, нам вистачило ресурсів для збереження працездатності на маршруті. При перевантаженні могли б затриматися, і не вилізти на вершину, поки ще були сили. Узагалі, в умовах 2005 року складність сходження була надмірно високою, тим не менше, ми зуміли знайти вірні рішення при організації підйому.

Схема маршруту в символах UIAA

Фото-звіт по маршруту.

Базовий табір експедиції на висоті 4700 м. Вершина Броуд-пік — на задньому плані.

Початок маршруту від місця нічліжки на 5100 м.

Нижня частина стіни від її підніжжя, висота 5500 м.

Нічліжка на 6100 м.

Чорний скельний пояс, ділянки R23–R24.

Підйом по льодовому схилу, ділянка R27, під Жовтий скельний пояс.

Вихід в «Форточку» на висоті 6900 м, ділянка R42.

На висоті 7400 м, на полці у закінчення ділянки R54.

На вершині Броуд-піка Сергій Самойлов, на задньому плані — К2.

Спуск по класичному маршруту на висоті 7400 м.