Ду­го­ба. Ма­лий за­мок. Олексій Тю­лю­по

Лєша Тю­лю­по зараз у Ду­го­бі хо­дить у го­ри. Він би це і сам на­пи­сав, але там та­кий ін­тер­нет, що він, ні­би, є, але його, ні­би, нема. По­то­му Лєша до­ві­рив мені ви­кла­сти па­ру по­стів, пе­ре­слав ма­те­ріа­ли з ока­зі­єю. Так що я ви­коную:0)) Пер­ший пост — про но­ву лі­нію на Малий Замок (4А) — опис і роз­дум на теми....

На­весні цього ро­ку на «Ри­зи­ку» з'яви­лась стат­тя про про­ход­жен­ня но­во­го мар­шру­ту 3Б на Малий Замок — най­бли­жчу до аль­пла­ге­ря Ду­го­ба го­ру. Досвід літніх збо­рів по­ка­зав, що мар­шрут ви­явив­ся ду­же по­пу­ляр­ним.

Одна­к ма­ло хто знає, що по тій же стіні був про­кла­де­ний мар­шрут 4А. Прой­ти його на трав­не­вих збо­рах ба­жа­ю­чих не знай­шло­ся, так що я не по­спі­шав з звіт­ом.

Кіль­ка днів то­му ми зроб­и­ли дру­ге про­ход­жен­ня і:

• обо­ру­ду­ва­ли стан­ції шлям­бу­ра­ми.

Те­пер мож­на на­поле­гливо реко­мен­ду­ва­ти цей мар­шрут для уча­ст­ни­ків збо­рів з хо­ро­шою ска­ло­лаз­ною під­го­тов­кою.

Спо­чат­ку опис, по­тім не­бага­то лі­ри­ки. Під­хід під мар­шрут по­чи­на­єть­ся від аль­пла­ге­ря Ду­го­ба — вго­ру по до­ро­зі. Пе­ред пер­шим мо­стом слід по­вер­ну­ти лів­оруч і під­ня­ти­ся на 500 м по трав'я­ни­ст­о­му, по­ро­с­ло­му лі­сом схи­лу, оми­на­ю­чи скаль­ні ма­си­ви. Під­хід від та­бо­ру зай­має го­ди­ну-півто­ри. Стіна по­чи­на­єть­ся на ви­со­ті 2800 м.

R0–R1, 40 м, 75°, IV. Мар­шрут по­чи­на­єть­ся в пра­вій ча­сти­ні сті­ни — по по­ло­гим пли­там, у на­пря­мі до ка­ми­ну (на кілька ме­трів лівіше вер­ти­каль­них сі­рих про­ми­вин). Стан­ція на пол­ці.

Пер­ша ве­рев­ка R1–R2 30 м 75° IV+ Від стан­ції склад­ний пе­ре­хід уп­ра­во по по­лоч­ці і плиті, і далі лів­оруч вго­ру по ши­ро­ко­му внут­ріш­ньо­му куті.

R2–R3 35 м 75° V Про­дов­жи­ти ру­х по внут­ріш­ньо­му куті, стан­ція лівіше ни­ж­че ве­ли­ко­го кар­ни­за по цен­трі сті­ни.

Ва­рі­ант 1

R3–R4 30 м 75° V По куту і пли­тах пря­мо над стан­ці­єю, в об­хід нави­сан­ня, ви­ліз­ти ви­ще ве­ли­ко­го кар­ни­за і ру­ха­ти­ся тра­вер­сом уп­ра­во, на по­лку.

Ва­рі­ант 2

R3­–R4 20 ­м 80­° V+ Від стан­ції по плиті уп­ра­во, пе­ре­ліз­ти через нави­саю­чі кути, і далі, по плиті з пога­ним рель­є­фом під точ­ки (є 1 шлямбур) ру­ха­ти­ся до пол­ки над ве­ли­ким кар­ни­зом.

R4­–R5 45 ­м 85­° VI

По плиті лів­оруч вго­ру, у на­пря­мі трі­щи­ни­ — про­ми­ви­ни:

• Для стра­ху­ван­ня мож­на вби­ва­ти яко­рні крю­ки у ка­вер­ни.
• Трі­щи­на ви­во­дить до ко­рот­ко­го нави­сан­ня, яке про­хо­дить­ся пря­мо вго­ру (6b, до­бра стра­ху­ван­ня френ­да­ми і яко­р­ни­ми крю­ка­ми).
• Піс­ля ньо­го трі­щи­на про­дов­жу­єть­ся і ви­во­дить на по­ло­ги­ну пе­ред гре­бенем.
• Стан­цію мож­на зроб­и­ти на де­ре­ві за пере­ги­ном.

Остан­ня ве­рев­ка R5–R6 300 м 45° II–III

По про­сто­му зруй­но­ва­но­му гре­бе­ні ру­ха­ти­ся спо­чат­ку уз­довж сті­ни, а по­тім у на­пря­мі вер­ши­ни. Гре­бінь ви­во­дить на спу­ско­ву трі­пу, за 200 м по ви­со­ті до вер­ши­ни.

В за­га­лі, ма­ршрут ви­явив­ся ду­же ло­гіч­ним, лазіння до­сить рівне, з чіт­ко ви­ра­же­ним клю­чем на остан­ній ве­рев­ці. На жаль, не вда­ло­ся ви­ліз­ти по стіні на най­ви­щу точ­ку. Одна­к, як ви­яс­ни­ло­ся, рель­єф до­зво­ляє ла­зи­ти на­віть там, де зни­зу ви­гля­дає го­ла стіна, по­то­му хо­четь­ся зроб­и­ти ще од­ну нит­ку — по пра­во­му ре­б­ру або по внут­ріш­ніх ку­тах між вже іс­ну­ю­чи­ми ма­ршру­та­ми ЗБ і 4А. Або так: хо­четь­ся, щоб ще од­на нит­ка бу­ла — так що, якщо хтось ін­ший її прой­де, не обра­жу­сь.)

Щоб бу­ло лег­ше орі­єн­ту­ва­ти­ся:

• Ось за­галь­не фо­то сті­ни.
• Ще по­ста­ра­ю­ся у близь­ко­му ча­сі під­нят­и­ся на про­ти­леж­ний схил, сфо­то­гра­фу­ва­ти сті­ну під ме­нш го­ст­рим ку­том і ви­кла­сти фо­то­гра­фії на сай­тіwww.dugoba.com ↗.

Ну, те­пер, ко­ли го­ло­вне ска­за­но, по­зво­лю со­бі не­бага­то тре­пу по по­во­ду вражень від мар­шру­ту і віль­них роз­ду­мів на те­му то­го, як по­діб­ні мар­шру­ти клас­и­фі­ку­ва­ти, обо­ру­ду­ва­ти, і вза­га­лі, на­ві­що вони по­тріб­ні.

Для тих, хто не в кур­сі, Ду­го­ба — це аль­пла­гер на Памі­ро-Ала­ї, з яко­го мож­на хо­ди­ти без­ліч ін­те­рес­них вер­шин під п'ять ти­сяч і трохи ви­ще. По­го­да тут, як пра­ви­ло, до­зво­ляє вчи­ня­ти най­сер­йоз­ні­ші підйо­ми з по­чат­ку трав­ня по се­ре­ди­ну жо­вт­ня.

Чим же по­яс­ню­єть­ся підви­ще­ний ін­те­рес до ма­си­ву най­бли­ж­чої до та­бо­ру го­ри, ви­со­тою мен­ше 4000 м? З од­но­го бо­ку, но­ві мар­шру­ти на Малий Замок до­зво­ля­ють ком­пен­су­ва­ти не­ду­же ви­со­ку тех­ніч­ну склад­ність біль­шо­сті мар­шру­тів рай­о­ну. До при­кла­ду, то­ва­риш, з ко­им ми зроб­и­ли дру­ге про­ход­жен­ня чет­ві­рки на Малий Замок, пе­ред цим хо­див 5Б на пік Кон­стру­кто­рів. Так от, там, на п'я­тер­ці, вони оці­ни­ли мак­си­маль­ну склад­ність ла­зін­ня як 6А. Що вже го­во­ри­ти про більш про­сті мар­шру­ти.

Здо­ро­во, ко­ли тре­тьо­роз­ряд­ни­ки:

• вча­ть­ся на да­ле­ких і тру­до­єм­ких вер­ши­нах,
• про­хо­дять кі­ло­мет­ри льо­ду і скал III–IV кат. скл.

Тіль­ки на них бо­в­та­ють­ся, на­чеб­то на двох жу­ма­рах хо­ди­ти, а по­тім уяв­ля­ють, що ска­ло­лаз­но­го рів­ня 5с он­сайт в го­рах ви­ста­чає з за­па­сом.

У за­га­лі, я роз­ці­нюю мар­шру­ти на Малий Замок як ціл­ком не­ха­рак­тер­ні для всьо­го рай­о­ну, і це, в будь-яко­му ви­пад­ку, мож­на тіль­ки при­ві­та­ти. Тим па­че, вони близь­ко, їх за­вжди мож­на за­ли­ша­ти на ви­пад­ок не­по­го­ди: злив­ні дощі в Ду­го­бі бу­ва­ють ду­же рід­ко, але нет-нет, та на­тя­гує хма­ра, в якій хо­ди­ти да­ль­ні мар­шру­ти не над­то при­єм­но.

Ще хо­четь­ся ска­за­ти, яко­го ма­й­бут­ньо­го не хо­ті­лось би для цих мар­шру­тів.

По-пер­ше, хо­чу по­про­си­ти:

• нічо­го там не до­би­ва­ти
• не роз­мі­ча­ти фар­бою

Шлям­бу­ри на клю­чі від­сут­ні не про­сто так. Я сам, ко­ли ту­ди поліз у пер­ший раз, взяв з со­бою про­бий­ник і кілька шлям­бу­рів — ви­гля­дає все ду­же вже мо­но­лі­тно, а ви­яви­ло­ся, що стра­ху­ва­ти­ся сво­ї­ми точ­ка­ми там лег­ко і при­єм­но.

Якщо ж що-не­будь ста­ці­о­нар­но за­би­ти, мар­шрут ду­же ба­га­то втра­тить. На стан­ці­ях за­би­то по од­но­му шлям­бу­ру (10 мм ді­а­мет­ра, 100 мм з чимсь до­в­жи­ни), на ко­ж­ній — на ви­пад­ок не­пе­ред­ба­че­но­го спус­ку. Крім то­го, на пе­ред­остан­ній ве­рев­ці, в єди­но­му міс­ці з про­блем­ним стра­ху­ван­ням, за­би­тий шлям­бур у яко­сті про­мі­ж­но­ї точ­ки.

Від­зна­чу, що мар­шрут був дві­чі прой­де­ний во­об­ще без шлям­бу­рів, за­би­ті вони бі­ля стан­цій, зі­бра­них лі­де­ром на сво­їх точ­ках. На мою дум­ку, це — оп­ти­маль­ний нав­чаль­ний ва­рі­ант, що до­зво­ляє:

• без­пе­чно від­пра­цю­ва­ти ор­га­ні­за­цію стан­цій
• у ви­пад­ку чо­го — зва­ли­ти з мар­шру­ту

У прин­ци­пі, для дюль­фе­ра май­же всю­ди по­ви­нен ви­ста­ча­ти од­нієї вер­ів­ки 60 м. Одна­к за­зда­ле­гідь пла­ну­ва­ти спуск по шля­ху підйо­му не реко­мен­дуєть­ся.

Да­лі, те­ма про по­зна­че­н­ня на­пря­мів на мар­шру­тах фар­бою, на мою дум­ку, ви­ма­гає ок­ре­мо­го об­го­во­рен­ня. Так, груп­и, що зна­хо­дять п'я­т­ір­ки на двій­ках — по­стій­ні по­ста­чаль­ни­ки потер­пі­лих. Са­ме то­му орі­єн­ту­ван­ня на мар­шру­ті — важ­ли­вий на­вик для аль­пі­ні­ста, і де його набу­ва­ти, як не на сті­нах, про­гля­да­ю­чих з та­бо­ру? У кін­ці кін­ців, якщо ви­ни­ка­ють су­мні­ви, тут зав­жди мож­на за­ли­ши­ти вклю­че­ною ра­ді­о­стан. та ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти під­каз­ки гля­да­ць­кої ау­ди­то­рії. І це... ос­тан­нє, але не ме­нш важ­ли­ве.

Не хо­ті­ло­сь би, щоб Малим Замком учас­ни­ки збо­рів ма­со­во зак­ри­ва­ли роз­ря­ди. Всі ж, за чи­сто тех­ніч­ни­ми скаль­ни­ми мар­шру­та­ми їха­ти по­тріб­но до:

• Кри­му
• Єрга­ки

А тут є на­бага­то більш ін­те­рес­ні го­ри, і в цьому се­зо­ні ми ще за­вжди про­йдемо на них пер­шо­про­хо­ди і роз­по­ві­мо про них у рам­ках про­ек­ту «Самот­ні вер­ши­ни Ду­го­би».

P.S. По­завчо­ра цей мар­шрут про­й­шла груп­а дру­го­роз­ряд­ни­ків: від­гу­ки най­по­зи­тив­ні­ші. Го­во­рять, мар­шрут ка­те­го­рії від­по­ві­дає, або на­віть тя­гне на 4Б. Але хай бу­де 4А — тех­ніч­на склад­ність ком­пен­суєть­ся не­ве­ли­кою про­тяж­ніс­тю і ви­со­тою.

І ще: ве­ли­чез­не спа­си­бі ад­мі­ні­ст­ра­ції аль­пла­ге­ря Ду­го­ба, що за­без­пе­чи­ла мені мож­ли­вість за­й­ня­ти­ся опи­сом мар­шру­тів в од­но­му з моїх улю­б­ле­них гір­ських рай­о­нів, і фір­мі Camp, що на­да­ла об­лад­нан­ня для цьо­го за­хо­ду.