Паспорт сходження

I. Клас сходження 2. Район сходження 3. Маршрут сходження 4. Характеристика сходження 5. Забито крюків: 6. Кількість ходових годин 7. Кількість ночівель та їх характеристика 8. Найменування команди 9. П.І.Б. керівника, учасників та їх кваліфікація 10. Тренер команди II. Дата виходу на маршрут і повернення

• Технічний
• Тянь-Шань, Терскей-Алатау
• пік Блюхера (4720), Східний контрфорс.
• перепад висот –1020 м, середня крутизна – 70°,
• протяжність складних ділянок – 600 м
• скельних 109, льодових 19 (в скелі), шлямбурних 8 (для бівуаку).
• дві: сидяча – в нижній частині башти, хороша – на вершині
• Команда Облради ДСТ «Зеніт»
• Журздін Володимир Йосипович, КМС – керівник,
• Іванчін Іван Андрійович, КМС – учасник,
• Охрименко Станіслав Валентинович, КМС – учасник,
• Підімів Євген Васильович, КМС – учасник.
• МС Пенчук Валентин Лаврентійович
• 8–11 серпня 1976 р.

Опорний пункт маршруту Оюнтер.

Опис маршруту

8 серпня. Вихід з базового альптагоря Ала-Тоо о 10:00. Шлях до вершини проходить за таким маршрутом:

• По ущелині Оюнтер до льодовика Каракольського (4 год)
• Далі по правій (за ходом) стороні льодовика до злиття льодовиків Каракольський і Карбишева
• Відси по правій стороні льодовика Карбишева
• Потім по середній його частині – вихід на снігове плато під початок маршруту на пік Блюхера по Східному контрфорсі

О 17:00 група підійшла до місця бівуаку, встановили палатку, підготували гарячу вечерю. Ще раз переглянули весь майбутній маршрут, обговорили можливі варіанти руху. Морозний ясний вечір обіцяє хорошу погоду, тому вирішуємо встати вранці затемно о 3:00.

9 серпня. Ранній підйом, сніданок, і о 4:00 група прямує до початку маршруту. Початок маршруту – це 60-метровий скельний (65°) підйом на довгу (35 м) осипну засніжену полицю (R1). Скелі середньої труднощі. Страхування крюкове.

По полиці вліво-вгору до вертикального жолоба (з водою), що переходить вгорі через 10 м у внутрішній крутий (до 60°) кут, що закінчується через 40 м кам'яною пробкою (R2). Крюки для страхування б'ються в стіни кута. Вихід на пробку (95°, 5 м) і далі вправо на гребневий підйом (85°, 10 м). Напружене лазіння із застосуванням штучних точок опори (крюки, драбини) і витягуванням рюкzakів. Далі 60 м неявно вираженого гребневого підйому (R3), по обидві сторони якого осипні засніжені полиці, вимагають підвищеної уваги через можливі падіння каміння. По скельному підйому (70°, 65 м) (R4) група проходить вільним лазінням з крюковим страхуванням.

Скельний підйом логічно підводить до стіни (80°, 40 м), що має характер плити (фото) з малою кількістю тріщин і зачіпок для передніх фаланг (R5). Цю стіну за хорошої погоди зручніше пройти в галошах. Рюкзаки витягуються. У верхній частині стіна переходить у скельний підйом, прорізаний внутрішніми кутами, утвореними великими відщепами (R6). Підйом закінчується довгою похилою полицею-плитою (30 м), по якій підхід до стінки, що йде вліво-вгору на передбаштовий гребешок (R7). Лазіння на цій ділянці важке (перший у галошах), рюкзаки витягуються. Далі по засніженому гребешку (30 м, R8) підхід під основу башти. Погляд униз з цього місця дає уявлення про крутість пройденого шляху. Внизу видно розірваний льодовик цирку (фото). Тут коротка зупинка. У банку закладаємо записку і на крюку, вбитому в скельний кут під карнизом, підвішуємо «контрольний тур».

Шлях на башту спочатку йде по величезному відщепу (40 м) з виходом вгорі на вузьку засніжену полицю під гладкою вертикальною стіною. Цей відщеп утворив вузький (0,5 м) вертикальний камін, у верхній своїй частині переходить у нависаючий внутрішній кут. Важке, місцями силове лазіння, ускладнюється натічним льодом, що закриває можливі тріщини і зачіпки (R9). Психологічно напружений вихід із каміна на засніжену вузьку полицю.

Справа вниз йде загладжена північна стіна піка. Вліво-вгору на 60 м злетіла вертикальна гладка стіна, зверху прикрита скельним карнизом. Це вже стіна башти. Щоб пройти її звідси в лоб під карниз, потрібно забити не менше 20 шлямбурних крюків.

Вирішуємо застосувати іншу тактику: піти маятником вліво за кут башти, де вгадується вузька полиця, що оперізує частину башти (R10). Технічно в нас це здійснюється таким чином:

• Використовуючи драбини, підйом трохи вліво-вгору на 10 м, де забиваються 2 дюралевих клина (пофарбовані в червоний колір, залишені на стіні для наступних альпіністів).
• Маятником за кут башти, на вузьку (1 м) полицю, де група може зібратися.
• Коли на полицю дістався 3-й учасник, почали витягувати рюкзаки.
• Ще більш складний цей маятник для четвертого, останнього учасника, якому належить вибити всі проміжні крюки, дістатися до клинів і зняти один із карабінів (другий також залишився на стіні).

Але, нарешті, всі в зборі, маятникова мотузка протягнута крізь карабін, можна влаштовувати сидячий бівуак, тим більше, що ми вже працюємо 16 год (R10).

Наша полиця складається ніби з двох невеликих вузьких майданчиків:

• На одному з яких на мотузках вішається палатка, в яку на нічліг уміщуються 3 учасники (фото).
• На іншому – ледь розміщується на нічліг один.

Всі пристібаємося до натягнутих мотузок.

10 серпня. Погода цього разу – наш союзник, що досить рідко в цьому районі, на всьому сходженні. Ранній ранок піднімає нас не зовсім виспаними, але цілком відпочилими і бадьорими. Із скудного запасу снігу, що лежав на полиці і зібраного нами (фото), кип'ятимо чай, снідаємо, і вже о 5:30 перший знову в галошах починає обробку нависаючої над нами стіни башти.

Рух вгору починається зліва від полиці по загладженому зовнішньому куті башти (R11). Для страхування відразу ж доводиться забити шлямбурний крюк. Відвісна стіна через 10 м нависає, відкидаючи від себе тих, хто лізе. На щастя, така «акробатика» через 20 м переривається невеликою полицею, на якій із труднощами можуть розміститися 2 людини, витягнути і розвісити на стіні рюкзаки.

До верха башти (R12) така «акробатика» повторюється 4 рази, з тією лише різницею, що рельєф прохідних ділянок змінюється від зовнішнього нависаючого кута до нависаючого каміна (на R3) і скельного карниза (на R4). Башта «виправдала» наші очікування – складність лазіння тут під стать найскладнішим ділянкам кримських скельних маршрутів.

Об 12:30 завдяки чіткій і злагодженій роботі учасників останній із групи піднімається на башту. Тут можна переобутися і трохи відпочити.

Далі група, змінивши ведучого, по крутому гребеню (до 75°) прямує до вершини піка Блюхера. Шлях проходить по засніжених полицях зліва від гребеня (R13), крутому підйому (R14), по якому учасники двома зв'язками за паралельними маршрутами вийшли на власне гребінь контрфорса (R15) і по ньому – на пік Блюхера. Тут – контрольний тур, залишений групою збору під керівництвом В. Пенчука, що здійснила траверс вершин п. Карбишева – п. Блюхера – п. Тухачевського.

У 300 м від піка Блюхера по гребеню знаходиться пік Тухачевського – вершина, де за 10 м на спуску під великою нависаючою скелею зручно влаштувати бівуак.

11 серпня. Спуск з піка Тухачевського на південний схід за маршрутом 4А кат. скл., далі по льодовику Карбишева, по ущелині Оюнтер – в базовий табір «Ала-Тоо». Загальна тривалість маршруту – 4 дні.

Таблиця основних характеристик

Маршрут сходження: пік Блюхера по Східному контрфорсу

Примітка: Льодові крюки забивалися в скелі в місцях організації верхнього страхування. Капітан команди: (В.І. Журздін)

Пік Блюхера (4720), Східний контрфорс. Маршрут, пройдений командою Облради ДСТ «Зеніт». Маршрут ~4А кат. скл. на п. Тухачевського (4750).

Оцінка пройденого маршруту

Пройдений маршрут на пік Блюхера (4720 м) по Східному контрфорсі належить до технічно складних сходжень, відрізняється від існуючих у районі комбінованих маршрутів вищої категорії труднощі – скельним характером і технічною складністю для проходження. Маршрут логічний, безпечний від камнепадів. Враховуючи досвід здійснених учасниками сходжень вищих кат. скл. і порівнюючи маршрут із наведеними нижче, учасники вважають, що пройдений маршрут відповідає 5Б кат. скл.

Досвід технічних сходжень учасників

Пік Блюхера (4720), Східний контрфорс. Вид з п. Карбишева