Орджонікідзе за к.т. по С-З греб­ню з пер. Орджонікідзе

Опи­сан­ня мар­шру­ту.

Пік Орджонікідзе роз­та­шо­ва­ний у цен­траль­ній ча­сти­ni Ма­ло-Алма­тин­сько­го від­ро­га, є ви­щою точ­кою в цьо­му рай­о­ні. Він ста­но­вить со­бою ве­ли­кий ске­ль­ний мас­ив із бі­ко­ви­ми греб­еня­ми, що від­хо­дять на пів­ніч­ний за­хід та пів­ніч­ний схід, має зна­ч­ний льо­до­ви­ко­вий по­крив:

• в бі­ко­ву до­ли­ну Лі­во­го Тал­га­ра спус­ка­є­ть­ся льо­до­вик Схід­ний Орджонікідзе;
• із за­хід­но­го бо­ку її об­рам­ля­є ви­ся­чий льо­до­вик За­хід­ний Орджонікідзе.

Ви­хід­ний бі­ву­ак на пе­ре­ва­лі Ор­джо­ні­кі­дзе (3980 м). Під­хід до ньо­го че­рез льо­до­вик Ту­юк-Су та його пра­ву бо­ко­ву мо­ре­ну, льо­до­вик Іг­ли Ту­юк-Су, по ньо­му до під­ніж­жя пе­ре­ва­лу. Под­о­ла­вши ве­ли­ку оси­пи­ну, ви­йти на се­ред­ню, у вер­хній ча­сти­ні схи­лу — на дріб­ну оси­пи­ну. Про­тяж­ність під­йо­му до 300 м.

Під­йо­м роз­по­чи­на­є­ть­ся в пів­ден­но­му на­прям­ку:

• по оси­пи­ні,
• по­тім по ле­г­ких ске­лях, що пе­ре­хо­дять у роз­си­пи­стий гре­бінь.

На­при­кін­ці греб­еня — жан­дарм, под­о­ла­є­ть­ся в лоб по пли­ті до 10 м до­вжи­ною і кру­тиз­ною 45–50°. Спуск по 20-мет­ро­вій стін­ці по мо­туз­ці.

Іс­ну­ють ва­рі­ан­ти об­хо­ду жан­дар­ма:

• спра­ва — по камін­не­не­без­печ­но­му кулуа­ру,
• злі­ва — по льо­до­во­му схи­лу кру­тиз­ною до 50° і ве­ли­кою гли­би­ною падіння.

За жан­дар­мом:

• не­ве­ли­кий фір­но­вий май­дан­чик,
• піс­ля ньо­го — ка­мені до 13–15 м до­вжи­ною,
• ви­хід на ле­г­кі ске­лі,
• да­лі — у ши­ро­кий кулуар.

На­да­лі мож­на йти:

• по кулуа­ру,
• або у скель із лі­во­го бо­ку.

Цей шлях ви­во­дить на сід­ло­ви­ну між ске­льною ба­стою і греб­енем. За цим ді­лян­ком — ске­ль­ний гре­бінь, що кру­то об­ри­ва­є­ть­ся на сід­ло­ви­ну. Под­о­ла­вши його, травер­су­ва­ти вп­ра­во по стін­ці на про­тя­зі 50 м. Стра­ху­ван­ня га­ки.

Ві­д­ра­зу за стінкою починається кулуар (до 20 м) із дрібною осипиною (каміннебезпечний!). Вище — ви­хід на передвер­шин­ний гре­бінь, по ньо­му — на вер­ши­ну.

Вер­ши­на — ши­ро­кий гре­бінь, ук­ри­тий ске­ль­ни­ми улам­ка­ми, на од­но­му з них — тур. Це го­лов­на (пів­ніч­на) вер­ши­на. Друга — пів­ден­на вер­ши­на — зна­хо­дить­ся на від­ста­ні 250–300 м. Шлях до неї — по важ­ких ске­лях із травер­су­ван­ням кру­то­го льо­до­во­го кулуара.

Від перевалу до південної вершини Орджонікідзе — 6,5–7 год ходу. Спуск шляхом підйому займає близько 4 год.

Перше сходження на неї здійснено 11 серпня 1936 р. групою алмаатинських альпіністів у складі: В. Андрієшин, О. Баланіна, В. Зябліна, Н. Новіков під керівництвом С. Мамонтова.

Рекомендації:

1. Кількість учасників 6­–8 осіб.
2. Вихідний бівак на перевалі Орджонікідзе.
3. Вихід із біваку не пізніше 7:00.
4. Спорядження на групу 4 особи:

• мотузка основна — 2­×30 м
• витратний репшнур — 15 м
• гаки скальні — 4–5 шт.
• елементи закладання — 2 комплекти
• льодобури — 4–5 шт.
• карабіни — 4 шт.
• молотки — 2 шт.Автор: Жу­нусов Б. Дже­ре­ло: Ки­га «Альпі­ні­стські мар­шру­ти. Заі­лій­ський Ала­тау». Ча­сти­на 1 із сай­ту Moun­tain.kz