Короткий огляд району сходження

Район здійснення сходжень знаходиться в Бурятській республіці на кордоні з Монголією в хребті Великий Саян у верхов'ї ущелин Моговек і Білий Іркут. Вузлом району є масив гори Мунку-Сардик (3491 м) — найвища точка Саян. Район знаходиться за 300 км від Іркутська майже у суворо західному напрямку. Від Іркутська до селища Монди йде хороша асфальтована дорога державного значення. Від селища Монди 25 км по гравійній дорозі, що веде в Окинський район Бурятської республіки, до мосту через р. Білий Іркут. Подальше дороги немає. Шлях до підніжжя г. Мунку-Сардик проходить каньйоном річок Білий Іркут і Моговек від висоти 1400 до 2200 м, тобто до межі лісу. У зимовий період ця ділянка проходиться по наледі в котках. Вище каньйону і межі лісу долина річки Моговек широка, трогова. У верхній частині, вище другого хіцану, є каррове озеро Ехой. Від дороги до базового табору на межі лісу 4 години підходу.

Від озера починається власне сходження на г. Мунку-Сардик. Північний схил масиву Мунку-Сардик, звернений у бік озера, є глетчерним льодовиком. Шлях на Мунку-Сардик цим схилом класифіковано 2А кат. скл. На північ від вершини Мунку-Сардик до в. Ескадрилья йде скелястий гребінь основного хребта Великий Саян. У середній частині цієї ділянки хребта на схід, у бік озера, найбільш вираженим плечем піднімається в. Динамо, що обривається 400-метровою стіною. Цією стіною проходить початок траверсного маршруту 5Б кат. скл. Від в. Ескадрилья основний хребет Великий Саян повертає на захід, а до вершини Тихен Ардин на північний схід повертає відріг, що розділяє верхов'я річок Моговек і Білий Іркут. Відріг закінчується невисокою горою «Катька дура». Від в. Динамо до в. Тихен Ардин проходить дуже порізаний гребінь, що обривається в ущелину Моговек скельними стінами різної складності.

На схід від в. Мунку-Сардик йде основний гребінь хребта Великий Саян з вершинами заввишки 3400–3300 метрів до гори Крила Рад. У цілому в ущелині Моговек сходжено різними групами понад 20 маршрутів 1Б–5Б кат. скл., класифіковано до цього часу тільки 3. Освоєння району розпочалося в 30-ті роки минулого століття альпіністами Іркутського авіазаводу. Перше сходження на Мунку-Сардик було здійснено географом Перетолчіним і військовим Є. де Геннінг-Міхелісом у 1897 році з півдня, зі сторони Монголії. Хоча в географічних довідниках первовосходжувачем вказується Г. Радде. Про що докладно пише відомий іркутський дослідник Східного Сибіру альпініст В. П. Брянський у своїй книзі «Жаданий, яростний, прекрасний»:

«Вважалося, що перше сходження на цю вершину в 1858 році здійснив німецький вчений Густав Раде, що працював за завданням імператорського Російського географічного товариства в південно-східному Сибіру (1855–1859). Мені вдалося встановити, що Раде, що здійснював підйом найпростішим шляхом з півдня, за сучасними поняттями не досяг вершини, про що він пише і сам у розділі «Звіт про дії товариства за 1859 рік» у частині 28 «Вісника імператорського Географічного товариства» (1860):

«...Для досягнення вищої точки цієї вершини треба пройти широкий льодовик... через нього можна перейти на вузький гребінь хребта, який тягнеться на схід у дико розірваних формах, а на захід перпендикулярно піднімається на 80–100 футів безсніжною стіною, що складається із зруйнованих кам'яних порід, і, нарешті, сніжною вершиною... я загруз у вельми пухкому снігу по пояс... і змушений був відмовитися від досягнення вищої точки сніжної вершини... для визначення вершини доведеться додати не більше 60–70 футів (18–22 м — В. Б.) вершинної висоти до цифр моїх вимірів». У передмові до звіту Раде невдале сходження коментується таким чином: «... 12 липня (1958 рік — В. Б.) йому вдалося досягти вершини гори... Г. Радде не вдалося досягти вищої точки, тому що вершина гори була покрита пухким снігом, у який Г. Радде занурювався по пояс».

«У тому ж «Віснику» (т. 28, 1897) перший дослідник льодовиків хребта Мунку-Сардик С. Перетолчін у своєму звіті «Сходження на Мунку-Сардик влітку 1896 року» підтверджує той факт, що Раде, незважаючи на його мужність, не був на вершині Мунку-Сардика: «Із самих перших мандрівників, що відвідали цю горду і не завжди доступну вершину, можна вказати на Штубендорфа, Меглицького, Чекановського, Радде, із яких тільки останній піднявся до меж вершини...» Зате наступний, 1897 рік ставить у цьому питанні тверду крапку. Ось що можна прочитати в описі маршруту сходження, зробленому в звіті про експедицію на Мунку-Сардик і Косогол (озеро Хубсугул) 1897 року, що очолювалася за дорученням ВСОРГО підполковником генштабу Є. де Геннінг-Міхелісом і С. Перетолчіним. «... 4 липня мені вперше вдалося після шестигодинного підйому здертися на вищу північно-західну вершину Мунку-Сардика... — пише у своєму щоденнику Геннінг-Міхеліс. — Вершина являє собою майданчик кроків шість у поперечнику, завалений величезними уламками граніту паралелепіпедної форми. Звідси відкрився величний вид на всі боки, до більш північної з них спускався із-під наших ніг величезний льодовик, біля підніжжя якого в замкненому цирку виднілося невелике озеро Ехой, покрите льодом, із синіми відталими краями...» Із цього опису можна зробити висновок, що підполковник Є. де Геннінг-Міхеліс і С. Перетолчін піднімалися південним льодовиком».

«Інтерес до вершини з новою силою спалахує у радянський час. Ось як про це написав заслужений майстер спорту Л. Бархаш у статті «Гори нашої країни»: «Великі успіхи показали молоді гірськовосходители Східного Сибіру. Особливо потрібно відзначити перемогу загону комсомольців заводу імені Сталіна в Іркутську, що піднялися на Мунку-Сардик». Так, тоді, 4 вересня 1935 р., вершини з південного сходу досягли І. Скородумов і С. Пацюк. А 27 липня 1937 р. керівник авіазаводської альпсекції Б. Беркович очолив сходження на Вічно Білий голець з півночі, новим шляхом. Влітку 1938 р. Беркович організовує під Мунку-Сардиком перший у Східному Сибіру альпіністський табір. А. Цвєтков і Б. Добробаба здійснили траверс гребенем до наступної безіменної вершини, яку на честь свого спортивного товариства вони назвали Крила Рад».

Останнім часом район став популярним серед іркутських альпіністів завдяки зручному під'їзду й підходу. Протягом травневих зборів 2003–2004 років було здійснено 17 первопроходжень і н/к, опис яких додається у цьому звіті.

У світлі вищеописаних історичних фактів і представлених звітів пропонуємо прийняти на класифікацію такі маршрути й включити до загальної таблиці у розділі:

•