ДОНЕЦЬКА ОБЛАСНА РАДА ДСТ «АВАНГАРД» АЛЬПКЛУБ «ДОНБАС»

ЗВІТ

про первопроходження на вершину Південний Таджикистан (6300 м) по правій частині східної стіни м. Донецьк 1972 р.

I стор.

§ 1. Географічне положення та спортивна характеристика Південної вершини піку Таджикистан

Південна вершина піку Таджикистан знаходиться в одному відрогу Шахдаринського хребта на південь від головної вершини піку Таджикистан (6565 м).

Із східного боку вершина омивається льодовиками Дрида Західний, із заходу — льодовиком Ровінь.

Об'єкт сходження — східна стіна Південного Таджикистану — 1300-метровою стіною нависає над верхів'ями льодовика Дріж Західний. Незважаючи на те, що в районі вершини неодноразово бували альпіністські експедиції (1959 р. — Тихонравов, ЦСКА; 1962 р. — Саввон, Буревісник; 1964 р. — литовці тощо), спроб сходження на Південну вершину піку Таджикистан через його складність та віддаленість не було.

Східна стіна являє собою ряд прямовисних бастіонів 400–500 м заввишки, у правій частині переходять у суцільну стіну із міцних скель, як правило через крутість, вільних від снігу.

З метою уточнення шляху підйому на вершину та спуску було здійснено низку розвідувальних виходів, зокрема:

• сходження на протилежну вершину ЛДУ (6222 м);
• сходження на Головну вершину піку Таджикистан по східному ребру (шлях Саввона).

Підсумки розвідки показали, що східна стіна має кілька дуже складних, логічних і безпечних варіантів підйому: лівим і правим та центральним бастіонами, а також у лівій і правій частині стіни.

Шляхів підйому на вершину нижче 5Б кат. скл., на нашу думку, немає.

У результаті розвідки та триденних спостережень із біччної морени у верхів'ях льодовика Дрида Західний було остаточно обрано варіант підйому — права частина східної стіни із виходом на південно-східний гребінь.

Одночасно центральний бастіон піку став об'єктом сходження команди майстрів альпклубу «Донбас» (керівник т. Лаухін В.В.), заявлений на першість Радянського Союзу.

§ 2. Короткий опис умов сходження в районі Південної вершини піку Таджикистан

Тисячатристометровий за висотою шлях підйому за рельєфом можна розбити на чотири ділянки: а) від стартового табору на береговій морені у верхів'ях льодовика до снігової полиці під бастіоном (правим) — I скальний пояс. Скелі важкі, загладжені, типу «бараньїх лбів». б) від снігової полиці вгору — 350 м прямовис — II скальний пояс: монолітні, важкі скелі, що вимагають для підйому всіх прийомів вільного та штучного лазіння: в) II скальний пояс із перепадом висот — 200 м має різні ділянки за складністю лазіння. Скелі середньої важкості чергуються з короткими (20–25 м) монолітними стінками, місцями залитими натічним льодом та водою. г) південно-східний гребінь, що виводить на Південну вершину піку Таджикистан — скелі середньої важкості та сніг.

Кліматичні умови в даному районі в липні та серпні, за свідченнями минулих експедицій, як правило, сприятливі для сходження.

У 1972 р. у період із 24 липня по 3 серпня в ущелині Дриди стояла стійка сонячна погода. Неприємності під час подолання скальних поясів і особливо на останній ділянці — передвершинному гребені — був сильний південно-західний вітер.

Вершина піку Таджикистан знаходиться приблизно за 20 км від долини річки Пяндж. На підхід групи до стартового табору на льодовику Дріж Західний із вантажем на 12 днів було витрачено 2 дні.

§ 3. Розвідувальні виходи

Для спостереження за станом східної стіни та уточнення оптимального варіанту підйому було здійснено низку розвідувальних виходів та сходжень.

1. Учасники сходження у складі: Сапога Є. та Бондарець С. провели триденне спостереження за східною стіною за допомогою 8-кратного бінокля та 30-кратної труби.
2. Разом із учасниками першості СРСР (група Лаухіна В.В.) Сапога та Бондарець здійснили розвідувальний обхід вершини Південний Таджикистан (від стартового табору вліво) західних та північно-західних схилів вершини для визначення можливих шляхів спуску.

4 стор.

3. 28 липня група розрядників Донецького збору під керівництвом Сапоги здійснила сходження на протилежну східній стіні піку Південний Таджикистан вершину ЛДУ (6222 м). Звідки добре проглядається верхня частина маршруту.
4. 26–29 липня два учасники первопроходження: Радашкевич та Павлюченко у складі групи Донецького збору здійснили підйом на Головну вершину по східному гребню (шлях Саввона), звідки добре проглядається профіль обраного варіанту первопроходження.

Висотну акліматизацію на вершинах заввишки понад 6000 м усі учасники сходження отримали попередньо, два тижні здійснюючи сходження в районі ущелини Кишти-Джероб із бази альптабору «Висотник».

§ 4. Організаційний та тактичний план проведення сходження

Сходження на Південну вершину піку Таджикистан по східній стіні було організовано альпклубом «Донбас» та обласною радою ДСТ «Авангард» у рамках зборів, що проводилися в 1972 р. на Південно-Західному Памірі після здійснення сходжень за колективними путівками в а/л «Висотник» (керівник збору — заслужений тренер УРСР Сівцов Б. Г.).

Об'єкт сходження було обрано спільно з командою майстрів альпклубу «Донбас», заявлених на першість СРСР ще в березні 1972 р. за фотографями та консультаціями групи Саввона. У зв'язку із передбачуваною технічною складністю та висотою (6300 м), склад групи було намічено із 4-х осіб, які мають багаторічну схоженість, відмінну фізичну та технічну підготовку.

До складу групи увійшли:

1. Сапога Євген Олександрович — керівник сходження, 1949 р.н., КМС з альпінізму, майстер спорту зі скалолажання.
2. Радашкевич Євген Олександрович — учасник, 1946 р.н., ДСТ «Спартак», КМС з альпінізму, 1-й сп. розряд зі скалолажання.
3. Бондарець Станіслав Панасович — учасник, 1939 р.н., член ДСТ «Авангард», КМС з альпінізму, 2-й сп. розряд зі скалолажання.
4. Павлюченко Валерій Миколайович — учасник, 1940 р.н., член ДСТ «Авангард», 1-й сп. розряд з альпінізму та 1-й сп. розряд зі скалолажання.

Всі намічені учасники здійснили сходження і досягли вершини.

Всі учасники в порядку підготовки до технічно складного сходження на висоті понад 6000 м:

• займалися цілорічним тренуванням у себе в секції;
• взяли участь у 1972 р. у кількох стартах зі скалолажання та в кросі з орієнтуванням на місцевості;
• здійснили низку кваліфікаційних сходжень 4А, 5Б кат. скл. на Південно-Західному Памірі, в ущелині Кишти-Джероб у період із 1 по 20 липня 1972 р.

Безпосередньо тактичний план сходження було уточнено в ущелині Дриди після здійснення розвідувальних виходів та спостережень:

1. Підхід у стартовий табір із к. Ісор 24–25 липня.
2. 26–28 липня — організація спостережень за східною стіною вершини.
3. 26–29 липня — розвідувальні виходи та кваліфікаційні сходження учасників групи в ущелині Дриди.
4. 30 липня — день відпочинку.
5. За перший день сходження обробити ділянку від стартового табору до снігової полиці на I-му скальному поясі.
6. У другий день сходження пройти I скальний пояс (ділянки R1–R4).
7. За третій і четвертий день пройти II скальний пояс. За результатами попередніх спостережень можлива висяча (гамаки) ночівля. Проходження II скального поясу (350 м) — ключова частина маршруту, де необхідно спорядження для створення штучних точок опори та страховки: драбини, платформи, бурові гаки.
8. П'ятий день сходження — подолання II скального поясу, встановлення бівуаку під південно-східним гребенем Південного Таджикистану.
9. Шостий день сходження — підйом на вершину, спуск лівою частиною стіни до другого скального поясу.
10. Сьомий день — спуск у базовий табір лівою частиною стіни в обхід бастіонів. Запасний варіант спуску — шляхом підйому.
11. Під час сходження підтримується радіозв'язок із групою Лаухіна, що здійснює сходження по бастіону на вершину Південний Таджикистан, та групою спостереження, розташованою у базовому таборі.
12. До складу групи входить лікар експедиції Радашкевич Є.А.
13. Попередню обробку маршруту намічалося проводити в перший день сходження — початок I-го скального поясу.
14. Зв'язки, за оптимальною схожістю, намічалися:
    • Сапога — Радашкевич
    • Бондарець — Павлюченко

Перша зв'язка працює попереду в 1-й, 2-й, 4-й день сходження. Друга зв'язка працює попереду в 3-й, 5-й день сходження. У 6-й день зв'язки працюють поючергово. Першоведучі в зв'язках працюють залежно від складності рельєфу рівномірно. На скелях I та II скальних поясів страховка першоведущого здійснюється на подвійній мотузці, для чого група несла три основні мотузки по 40 м та репшнур 60 м.

Для збільшення темпу сходження зв'язки максимально працюють самостійно, об'єднуючи свої зусилля лише на тих ділянках, де необхідно витягування рюкzakів: II скальний пояс та ділянки I скального поясу.

Намічений план був в основному виконаний; характер і стан маршруту були оцінені правильно.

Були такі відхилення від первісно наміченого тактичного плану сходження:

• Завдяки відмінній фізичній та технічній підготовці учасників групи, у другий день сходження вдалося дуже швидко пройти оброблену ділянку і підійти під II скальний пояс. У результаті цього в той же день обробили ще 2 мотузки II скального поясу, що дало можливість на третій день, попрацювавши 2 год, пройти практично весь II скальний пояс і таким чином уникнути можливості висячої ночівлі.
• Спуск здійснювався з деякими відхиленнями від наміченого варіанту, оскільки використовувалися сліди попередньої групи первосходжувачів (група Лаухіна).

§ 5. Порядок проходження маршруту

Після розвідувальних виходів та сходжень 30 липня у всієї групи був день відпочинку в стартовому таборі. У стартовий табір напередодні було завезено все необхідне спорядження, продукти харчування та паливо.

На маршрут продукти харчування група взяла із розрахунку 0,6 кг на одну людину на день на 7 діб.

31 липня

Зв'язка Сапога — Радашкевич виходить на обробку I-го скального поясу. По 45° сніжно-льодовому схилу (ділянка 1) підійшли під 1-й скальний пояс (скальний пояс розчленований вузькими крутими сніжно-льодовими кулуарами, якими сходять лавини та каміння), внаслідок чого підйом кулуаром неможливий, і почали працювати на скелях. Скелі важкі. У середній частині скального поясу шлях перегороджує 10-метровий вертикальний камін — розділина, найскладніше місце I-го скального поясу. Подолаваємо його за допомогою драбин та виводимо на невелику снігову полочку.

Навісивши 150-метрові перила, спускаємося в стартовий табір.

1 серпня

Пройшовши перилами оброблену ділянку, зв'язка Павлюченко — Бондарець продовжує роботу на скелях I-го скального поясу (ділянка 2). Сапога та Радашкевич витягують рюкзаки. О 14:00 вийшли на широку снігову полицю, що позначає закінчення I-го скального поясу.

Ділянка 3 являє собою сніговий схил, крутістю до 50° із виходами скель. У верхній частині ділянки 30-метрова скальна стінка. Скелі середньої важкості.

Ділянка 4 — велика похила снігова полиця. Пройшовши ділянку 3 і далі полицею вправо до її кінця (ділянка 4), підійшли під початок II скального поясу (перший контрольний пункт).

Поки перша зв'язка влаштовувала бівуак, друга зв'язка Павлюченко — Бондарець обробляли восьми-десятиметрову ділянку стіни, навісивши дві мотузки перил.

2 серпня

Виходимо о 8:00. Дуже холодно. Пройшовши оброблену ділянку і ще мотузку важких скель вправо вгору, виходимо на невелику полочку. Далі — ключова ділянка маршруту — 250-метровий прямовис, крутістю 85–90°, монолітні скелі, типу «бараньїх лбів» із малою кількістю зачіпок та тріщин. Зв'язка Бондарець — Павлюченко організує витягування рюкзаків. Сапога — Радашкевич почали роботу на маршруті.

Перший іде на подвійній мотузці, у хід пішли драбини, бурові гаки, дуже часто доводиться йти на терні, використовуючи всю техніку скалолажання.

Тріщини дрібні, запаяні, гаки йдуть погано. На всій ділянці перший іде в кеди.

Пройшовши чотири мотузки, виходимо на невелику снігову полицю. Вирішили зупинитися, оскільки світлового часу вже немає, та й порядком втомилися. Знову стало дуже холодно. Викладаємо відносно хорошу площадку і ставимо намет (2-й контрольний пункт).

3 серпня

Поки зв'язка Сапога — Радашкевич знімає бівуак, зв'язка Бондарець — Павлюченко проходить ще півтори мотузки (ділянка 7).

Далі широка снігова полиця — нарешті другий скальний пояс пройдено! Але далі не набагато легше. Шлях перегороджує сорокаметрова прямовисна скальна стіна (ділянка 10). Перші 7 м і взагалі без зачіпок.

Ставши один одному на плечі та використовуючи гаки як точки опори, проходимо цю ділянку. Далі — легше, можна йти вільним лазінням. Пройшовши ще 3 мотузки важких скель (ділянка 10), виходимо під льодово-сніговий кулуар і справа від нього зупиняємося на ночівлю (3-й контрольний пункт).

4 серпня

Вихід о 9:00. Дуже холодно, сильний вітер. Спочатку шлях іде кулуаром, що виводить на гребінь (ділянка 11), а потім гребенем. Скелі на гребені — середньої важкості, що чергуються короткими стінками (ділянка 12). У самої вершини гребінь стає сніговим (ділянка 13). Технічна складність падає, але йти все важче. Дає себе знати висота.

О 14:00 виходимо на вершину, яка являє собою невеликий скальний майданчик. Туром, складеним групою Лаухіна, і закінчується наше сходження на вершину.

Відпочивши, о 15:00 починаємо спуск. Спускаємося слідами спуску групи Лаухіна: спочатку із поперемінною страховкою 30 м і гребенем (ділянка 13), а потім поворот вправо, три спортивних спуски та два дюльфери прямо вниз — і потрапляємо на місце ночівель групи Лаухіна.

5 серпня

Вихід о 9:00. П'ять дюльферів прямо вниз і потрапляємо на снігову полицю під скальним поясом.

II стор.

Далі три дюльфери і вздовж скель II скального поясу і ночівель групи Лаухіна на скальній полиці під II скальним поясом.

Звідси знову три дюльфери і два спортивних спуски, після чого потрапляємо на сніжно-льодовий схил, що виводить до льодовика Дрида Західний.

Загальна оцінка дій учасників

Як вже зазначалося вище, група перед цим сходженням мала багаторічну згуртованість, пройшовши низку маршрутів вищої кат. скл. у горах Кавказу. Це відбилося на якості сходження.

Усі учасники діяли злагоджено та організовано. За час сходження проявили велику згуртованість, самодисципліну, витримку, увагу та повагу один до одного.

У технічному та тактичному відношенні учасники підготовлені відмінно.

Оцінка маршруту

Учасники сходження за складністю та протяжністю оцінюють маршрут як маршрут 5Б кат. скл.

КЕРІВНИК СХОДЖЕННЯ: Є. САЙЦЕВ

ТРЕНЕР КОМАНДИ: Б. СІВЦОВ

Таблиця

основних характеристик маршруту сходження на Південну вершину п. Таджикистан (6300 м) по правій частині східної стіни

Перепад висот: 1300 м У тому числі найскладніших ділянок: 400 м Середня крутість маршруту: 60°

СПУСК: спочатку 30 м гребенем, потім із гребеня вправо (спортивними спусками та дюльферами) під I скальний пояс. Потім вправо за ходом уздовж скель I скального поясу спортивним способом, далі п'ять дюльферів і вихід під II скальний пояс. Два дюльфери і три спортивних спуски на I скальному поясі виводять на льодовик Дрида. КЕРІВНИК СХОДЖЕННЯ: