Центральна рада ДСТ «Авангард»

Світлої пам'яті українських альпіністів Артура Глуховцева і Віталія Тимохіна

присвячуємо

Підкорення Південної Ушби по Центральній частині Західної стіни

(звіт про сходження)

В. Моногаров Київ—1965

Маршрут по Центральній частині західної стіни Південної Ушби, пройдений збірною командою ЦР ДСТ «Авангард» у липні 1965 р.

Західна стіна Південної Ушби. Верхня частина стіни не видно.

• Маршрут групи Л. Мышляєва, 1960 р.
• Маршрут групи А. Кустовського, 1963 р.
• Маршрут нашої команди, 1965 р. (у кружечку—рюкзаки А. Глуховцева і В. Тимохіна)

Початок Західної стіни. Кінцева точка, досягнута групою Б. Романова в 1962 р. (у кружечках—карабин і клин групи Б. Романова).

X. Підсумкові дані штурму стіни

Весь маршрут на Південну Ушбу по західній стіні мав перепад висот 1525 м і складався з:

• нижньої, порівняно легкої частини,
• середньої прямовисної частини,
• верхньої частини середньої складності.

Пройдений командою маршрут являє собою велику технічну складність, дуже цікавий у спортивному відношенні, логічний і красивий.

Маршрут по Центральній частині західної стіни на Південну Ушбу, протяжність якого становила 605 м, був пройдений за 7 ходових днів (78 год 50 хв).

Багато часу вимагалося для підйому рюкзаків, оскільки їх витягування ускладнювалося великою кількістю:

• карнизів
• нависаючих ділянок.

Крюки і мотузки, залишені групою А. Глуховцева, нами не використовувалися через їх ненадійність.

Ділянки стіни, що мають упори, долались вільним лазінням. Так, були пройдені ділянки:

• R6–R7
• R13–R14
• R18–R19
• R20–R21
• R21–R22
• R22–R23

Загальна протяжність цих ділянок склала 270 м, тобто майже половину маршруту. Іншу частину стіни пройти вільним лазінням не представлялося можливим через велику крутість і повну відсутність упорів.

Весь маршрут по Центральній частині західної стіни був гранично складним у технічному відношенні. Маршрут можна було пройти лише володіючи технікою і досвідом вільного лазіння по прямовисних скелях, а також уміючи застосовувати весь арсенал вищої скельної техніки.

Особливу складність при проходженні стіни становила ділянка R16–R17 перед каміном. На цій ділянці потрібно було йти по відшарованих від стіни величезних плитах (коржах). Обійти ці плити не представлялося можливим. На маршруті по Центральній частині західної стіни було пройдено понад 50 м по нависаючих скелях крутістю 95–100°, 300 м по скелях крутістю 90° і 200 м крутістю 80°.

За день проходили 70–100 м. На стіні один день зайняв підхід до рюкзаків загиблих, фотографування місця зриву і спуск рюкзаків до групи спостереження (рюкзаки висіли осторонь від нашого маршруту).

У групі спостереження, яка перебувала біля підніжжя західної стіни і складалася з альпіністів 1-го сп. розряду О. Гриппи і В. Гуменюка, було поставлено завдання:

• транспортувати рюкзаки загиблих хлопців у наш базовий табір.

Проходження маршруту ускладнила погана погода. Так, 26 липня у другій половині дня йшов сніг, 29 липня мела сніжна заметіль, яка сильно засніжила скелі, по стіні йшли лавини. 30 липня ми змушені були цілий день чекати, поки верхня частина стіни очиститься від льоду і зійдуть лавини.

В умовах поганої погоди неоціненну допомогу надали:

• плащі-палатки
• палатка—«Памірка», яку ми взяли на стіну.

На стіні було проведено:

• 4 ночівлі в гамаках (див. фото)
• 2 ночівлі сидячи
• 2 ночівлі у верхній частині стіни, лежачи на маленькій полиці, загорнувшись у палатки (див. фото).

Слід зазначити відносно зручне положення для відпочинку і сну сидячи в платформі з опорою спиною об гамак, який кріпився до крюка, забитого на рівні грудей. Така організація ночівлі вимагає мінімального часу і зусиль, оскільки зазвичай використовуються крюки, забиті раніше.

Ночівля на полиці «лежачи» у верхній частині стіни 29 липня і 30 липня 1965 р. Для проходження маршруту. надалі, для організації більш зручного нічлігу, необхідно:

• удосконалити існуючі платформи.

Із скального спорядження найбільш вдалими виявилися шлямбурні крюки, які при правильному забиванні витримують до 1600 кг навантаження на зріз і 800 кг на висмикування.

Команда вважає своїм приємним обов'язком подякувати київським альпіністам, майстрам спорту, інженерам В. Яковині і А. Кустовському за вдосконалення і всебічне дослідження шлямбурних крюків і шлямбурів.

Також команда вважає, що на скелях з малими тріщинами, в які неможливо забити для організації ефективної страховки скальний крюк стандартного зразка, слід застосовувати шлямбурні крюки.

Будь-які крюки зменшених нестандартних розмірів (пелюсткові або укорочені) ненадійні для організації страховки, і їх застосування може стати причиною нещасного випадку, як це було з А. Глуховцевим і В. Тимохіним.

Нашою командою встановлено, що причиною зриву В. Тимохіна став відрив вушка, привареного до пелюсткового титанового горизонтального крюка. Зварний шов був надірваний при забиванні крюка в тріщину і не витримав ваги тіла В. Тимохіна. Подальше падіння В. Тимохіна не могли зупинити укорочені крюки, які були ним вирвані.

Причиною загибелі А. Глуховцева і В. Тимохіна стала, перш за все, неправильна тактика руху по прямовисних скелях. Попереду йде йшов від страхуючого на 40 м на одній мотузці. Для полегшення протягування мотузки через численні карабини, він не пускав мотузку через усі карабини.

Невикористаний карабин групи Артура Глуховцева

Карабини групи Артура Глуховцева. Так ми виявили 12 незрізаних і не деформованих шлямбурних крюків, на яких не було слідів залишку мотузкових карабинів. Було виявлено також 4 добре забитих скальних крюка стандартного зразка з навішаними на них сталевими карабинами (див. фото).

Слід зазначити, що темп руху нашої команди по стіні був оптимальним порівняно з темпом руху при первопроходженні аналогічної за характером стіни на заході. Так, первовосхождение на «Диявольські голки» по Червоній прямовисній стіні, протяжністю 300 м, у первовосходителів зайняло 6 днів. Команда складалася з 5-ти осіб під керівництвом заслуженого майстра спорту Болгарії, альпініста міжнародного класу Г. Атанасова.

При проходженні цієї стіни у вересні місяці цього року нами було встановлено, що маршрут проходиться лазінням всього на протязі однієї третини маршруту, інший шлях по стіні проходиться тільки з використанням штучних точок опори, організованих за допомогою:

• шлямбурних,
• звичайних крюків,
• дерев'яних клинів.

(див. рис. у додатку)

Подальші групи після первовосходителів піднімалися по цій стіні за 8–10 год по забитих первовосходителями крюках. Наша четвірка у складі:

• В. Моногарова
• Н. Мащенко
• В. Гончарова
• О. Гриппи

пройшла цей маршрут за 15 год.

Сходження на Південну Ушбу по Центральній частині західної стіни є найскладнішим з усіх стінних сходжень, які здійснила збірна команда ЦР ДСТ «Авангард» у попередні роки, як у нас в СРСР, так і за кордоном.

Порівнюючи маршрут на Південну Ушбу по Центральній частині західної стіни з маршрутами 6-ї категорії складності, пройденими нами в Югославії («Триглав»—«Чопов стовп» 6 категорії складності, 1963 р.), в Австрії («Дахштайн», прямий маршрут 6 категорії складності і «Гізойзе»—5 категорії складності, 1964 р.), в Болгарії («Диявольські голки» по Червоній стіні 6Б категорії складності, 1965 р.) (див. фото), команда вважає, що пройдений маршрут на Південну Ушбу безумовно є маршрутом вищої, шостої категорії складності.

Слід зазначити, що основним критерієм для оцінки маршруту як гранично складних і визначення приналежності їх до вищої категорії (наприклад, до 6 категорії складності) за кордоном, в Югославії, Австрії, Болгарії, є його:

• крутість
• подолання прямовисних ділянок і карнизів
• застосування штучних точок опори

Маршрути 6 категорії складності в більшості своїй за кордоном лазінням не проходять. Навіть прямовисні маршрути, які долаються вільним лазінням, відносяться до 5 категорії складності.

Своє сходження команда присвятила світлій пам'яті наших добрих друзів Артура Глуховцева і Віталія Тимохіна.

За дорученням команди Керівник і тренер команди Майстер спорту СРСР В. Моногаров

Звіт оформили майстер спорту М. Алексюк і Д. Лавриненко.

Маршрут на «Диявольські голки» по Червоній стіні 6Б категорії складності, пройдений членами нашої команди в Болгарії в 1965 р.

Маршрут протяжністю 300 м пройдений первовосходителями в 1961 р. за 6 днів.

Віталій Тимохін (1940–1964)

Фотографії зроблені з плівки, виявленої в рюкзаку А. Глуховцева.

Артур Глуховцев (1935–1964)

ТАБЛИЦЯ

Основні характеристики маршруту сходження по Центральній частині західної стіни Південної Ушби, пройденого командою ЦДОО «Авангард»

Нависаючих крутизн 95–100° – 50 м.

Перепад висот західної стіни — 605 м. Всього маршруту сходження — 1525 м. У тому числі найскладніших ділянок — 545 м. Крутизна маршруту Центральної частини західної стіни — 80–90°. У тому числі найскладніших ділянок: 90° — 295 м, 80° — 200 м.

Меморіальну дошку на згадку про наших друзів ми встановили біля підніжжя Західної стіни.

• Спуск на 30 м до рюкзаків Глуховцева і Тимохіна.
• Перепакування рюкзаків, підйом їх на полицю і спуск з полиці до групи спостереження.
• Поповнення запасів води, для цієї мети траверсували стіну вправо.