КОМІТЕТ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ПРИ РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Світлій пам'яті нашого друга, майстра спорту СРСР міжнародного класу, Миколи МАЩЕНКА присвячуємо

ВХІД НА ПІВНІЧНУ ВЕРШИНУ УШБИ ПО ЦЕНТРУ СХІДНОЇ СТІНИ

(звіт про сходження)

Київ — 1971

I. Спортна характеристика східної стіни північної Ушби

Ушба розташована у безпосередній близькості від Головного Кавказького хребта і знаходиться у відрогі, що відгалужується від хребта у піка Щуровського.

Західні схили південної Ушби та східні північної — найбільш прямовисні і мають велику протяжність.

Східна стіна північної Ушби починається з льодовика Чалаат. Підхід до стіни доволі складний, і тривалість його від альпіністського табору займає близько 2 год. Стiна освiтлюється сонцем з 6:00 до 11:00.

Східна стіна має різний профіль нахилу. Ліва частина стіни найбільш полога, але небезпечна для проходження через часті камнепади і лавини, що звалюються з передвершинного схилу. У міру наближення до центру східної стіни зустрічається дедалі більше прямовисних і навислих скель. Найбільш складний і цікавий, в спортивному відношенні, ділянка східної стіни включає в себе:

• величезний навис, крутизною 100–120°, розділений у верхній частині гирлом кулуара, яким періодично стікають лавини і йдуть камнепади;
• водоспади, що постійно низвергаються із гирла верхнього кулуара;
• нависаюча ділянка за протяжністю займає одну третину всієї стіни, має вигляд величезного трикутника з основою 180–200 м.

Нависаюча ділянка стіни утворилася в результаті відшарування і випадіння м'яких порід скель на нависi, і зараз є багато відшарувалися величезних плит, які якимось дивом утримуються на стіні. Ця ділянка стіни нагадує собою шаруватий пиріг, просування яким вимагає особливої тактики.

Першу спробу пройти східну стіну зробила група М. Хергіані в 1964 році. Вони пройшли стіну по лівому схилу. У 1971 році альпіністи з Чехословаччини повторили маршрут групи М. Хергіані.

У 1968 році наша команда наблизилася до центру західної стіни і зуміла пройти маршрут по лівій грані нависаючої стіни, праворуч від маршруту групи М. Хергіані.

Центральна частина східної стіни з проходженням нависаючої ділянки скель залишалася непройденою. Цей маршрут, на нашу думку, представляв собою особливий спортивний інтерес, так як проходив по стіні значної протяжності (близько 300 м) з негативною крутизною (див. фото). Вся стіна має багато прямовисних ділянок, які долаються дуже складним вільним лазінням.

2. Склад штурмової групи

Відповідно до постанови президії Федерації альпінізму СРСР (протокол № 22/293 від 11 травня 1971 р.) була затверджена заявка на участь у чемпіонаті СРСР з альпінізму 1971 року в класі технічно-складних сходжень, яку представив Комітет з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів Української РСР.

Необхідно відзначити, що Український Комітет за всю історію проведення чемпіонатів СРСР з альпінізму вперше в 1971 році фінансував збірну команду УРСР.

Згідно з заявкою до основного складу збірної команди були включені провідні альпіністи ДСТ «Авангард»:

• В. Моногаров (капітан і тренер)
• М. Алексюк
• В. Гончаров
• О. Гриппа
• Н. Мащенко
• Д. Лавриненко.

У запасний склад увійшли:

• В. Громко
• В. Козявкін
• А. Шалигін.

На сходження група вийшла у наступному складі:

• В. Моногаров (капітан команди)
• М. Алексюк
• В. Гончаров
• Д. Лавриненко
• В. Козявкін
• В. Громко.

Заявлений в основному складі О. Гриппа не зміг брати участь у сходженні, так як йому в цей час треба було здавати вступні іспити до вищої школи профспілок, а Н. Мащенко трагічно загинув, працюючи інструктором в альптаборі «Ельбрус», при сходженні на вершину Андирчи (3Б кат. сл.).

До основного складу команди із запасного були включені:

• досвідчений альпініст-скалолаз, майстер спорту СРСР В. Козявкін, який у складі збірної здійснив траверс Коштан-Тау – Дих-Тау з підйомом на Коштан-Тау по східному контрфорсу із ущелини Думала і Чатин-Тау по північній стіні (6 кат. сл.);
• молодий кандидат у майстри спорту СРСР В. Громко, багаторазовий чемпіон і призер першості УРСР зі скалолазанию, який добре зарекомендував себе при сходженні на Чатин-Тау по північній стіні (6 кат. сл.) і сходженнях у французьких Альпах. Необхідні дані у складі основної групи викладені в доданій таблиці.

3. Склад групи спостереження. Організація зв'язку і план дії групи спостереження

До групи спостереження увійшли альпініст Чабанов А.М. (2-й розряд, керівник) і Шома Н.Т. (3-й розряд). Крім того, до групи були включені:

• радист-альпініст Воробйов В.С.
• кінооператор-альпініст із Київської кіностудії «Київнаукфільм» Виноградов А.Ф.

Зв'язок зі сходителями по стіні здійснювався візуально з Ушбинського плато за допомогою оптичної системи «Таїр-33» і радіостанції «Віталка».

Протяжність маршруту нижньої частини (ділянки R1–R4) близько 400 мобільних годин, перепад висот — 280 м. Технічну складність представляло рух по стіні підгірної тріщиною і топким шаром снігу на льодовому підставі.

Середня, найбільш складна частина стіни (ділянки R4–R9). Її можна розділити на дві ділянки:

• Нависаюча ділянка, протяжністю 430 м з перепадом висот 410 м, крутизною 100–125°;
• Відносно полога ділянка.

П проходженням цієї ділянки стіни було ускладнено чотирма карнизами, протяжністю 1,2; 1,5; 1,5 і 12 м.

Останній карниз-навис, наприкінці 9 ділянки, зажадав багато сил на його проходження.

Особливо слід відзначити труднощі подолання нависа крутизною 100–115° і протяжністю 240 м (див. фото). Підйом сильно ускладнювався відсутністю стійкої погоди. Сходження відбувалося в грозу, мороз, снігопад. Навис стіни якимось чином захищав групу від негоди, але спускатися 12, перервавши сходження, було складніше, ніж підніматися вгору.

По нависаючій ділянці стіни довелося лазити зигзагом вправо і вліво, відшукуючи ділянки для забивання скальних крюків. Там, де скальні крюки не могли забезпечити надійну страховку, забивали шлямбурні крюки.

Відносно полога ділянка стіни (ділянки R9–R11) мала протяжність 290 м і перепад висот 270 м, крутизну в середньому 75°. Ця ділянка стіни мала розчленовані скелі з полицями. Однак його проходження становило значну технічну складність. Верхня ділянка стіни без передвершинного гребеня, протяжністю 400 м і перепадом висот 280 м, було вирішено проходити вночі, так як внаслідок тривалої негоди 10, 12, 13, 14, 15 і 16 серпня випало багато снігу, який утворив на цій ділянці сніговий гребінь, яким краще було рухатися вночі. Така тактика повністю себе виправдала. Ми проходили цю нескладну в звичайних умовах ділянку, коли стемніло, висвітлюючи кожному собі шлях налобним ліхтарем.

На закінчення слід зазначити:

• пройдений нами маршрут, що включає в себе найбільш складні ділянки скель, раніше ніким не долався;
• більшість ділянок стіни, що мають зачепи, долалися вільним лазінням. Протяжність цих ділянок становила 2/3 всього маршруту, тобто близько 1000 м;
• застосування спеціального спорядження (гамаки, платформи) дозволило організовувати біваки практично на будь-якій ділянці стіни;
• на прямовисі і нависi стіни В. Моногаров, В. Гончаров і В. Громко прокладали шлях, змінюючись через 30–40 м шляху. На інших ділянках йшли двійками: В. Моногаров – В. Громко, В. Гончаров – В. Козявкін і М. Алексюк – Д. Лавриненко. Попереду йдуть періодично змінювалися. На сніжно-льодових ділянках, в основному, лідирувала двійка М. Алексюк – Д. Лавриненко.

При проходженні вільним лазінням ділянок маршруту своє вміння скалолазів відмінно продемонстрували кандидати у майстри спорту СРСР зі спортивного скалолазания кримчани:

• В. Гончаров

• В. Громко

• Метеорологічні умови під час сходження були дуже поганими — 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18 серпня щодня періодично йшов сніг, дув морозний сильний вітер. 14 серпня група не могла рухатися через снігову бурю. Враховуючи, що група 9 і 10 серпня вже пройшла частину нависа і перебувала під його захистом від снігопаду, ми продовжували рух вгору і в негоду. Крім того, після проходження початку нависа спуск сидячи на мотузці був практично неможливий, так як крюки на маршруті, в основному, вибивалися. Після 14 серпня йти вгору було простіше, ніж спускатися вниз, і ми, незважаючи на обледеніння скелі, продовжували шлях вгору. Особливо несприятливі метеорологічні умови значно ускладнили і без того вельми складне сходження.

Весь підйом по стіні до вершини зайняв 89 ходових годин. На вершину група зійшла о 12:30 18 серпня. Записку на вершині не вдалося виявити через велику кількість свіжовипавшого снігу.

Наша команда вважає, що сходження на північну Ушбу по центру східної стіни, за своєю технічною складністю, є найскладнішим з пройдених нами раніше маршрутів на цю вершину, а також маршрутів на Чагин-Тау по північній стіні (6 кат. сл.), Пті-Дрю за маршрутами Бонатті і Маньони (6 кат. сл.).

Своє сходження команда присвятила нашому другові і товаришеві по спільних сходженнях Миколі Мащенку, який трагічно загинув у горах влітку цього року.

За дорученням команди КАПІТАН І ТРЕНЕР КОМАНДИ В. МОНОГАРОВ

Значну трудність представляло піднімання рюкзаків по нависax і карнизах стіни. Крутизна стіни 120°.

Таблиця основних характеристик

Маршрут сходження на північну вершину Ушби по центру східної стіни. Перепад висот маршруту 1240 м, протяжність 1520 м. У тому числі найскладніших ділянок:

1. Карнизи: перший – 1,2 м; другий – 1,5 м; третій – 1,5 м; четвертий карниз-навис – 12 м.
2. Нависаючі скелі 100–125° – 290 м.
3. Прямовисні скелі 90° – 95 м.
4. Крутизною 70–75° – 300 м. Середня крутизна стіни: нависа – 110°; прямовиса – 80°.

КАПІТАН І ТРЕНЕР КОМАНДИ В. МОНОГАРОВ"

Подолання нависаючої ділянки R7–R8 у його верхній частині представляло дуже складне лазіння. Крутизна стіни 110–115°.

Подолання нависаючої ділянки R7–R8, вище відколу.

Витягування рюкзака по нависаючій стіні. Крутизна стіни 110°.